На сонці сяє золотавий степ. У нього трави, наче руки сина. О як багато пожовтілих лепт Дала за нього моя Україна! Колись він був усміхненим малям, Що перші пагони тягло, неначе ручки. Він не згадає себе ще дитям. У нього вже є внуки і онучки. Ну а тоді… Як хороше було! Тоді пробились перші ніжні вуса… Тоді ще літо золотом цвіло, А не асфальтом в темних скверах русих. Яким чарівним був зелений степ! Він був ще молодим, ще зовсім юним. Він пам’ятає перший свій вертеп На снігу першім, наче білі дюни. Колядок і щедрівок водограй, І голоси… Чомусь такі гарячі… Сусіднє поле. Жито. Коровай. До тих пір степ підріс-таки добряче. Ще були потім голодні роки, Коли на нім кропиву щодня рвали… Тоді степ посмутнів. Тонкі стежки На ньому чисто-чисто протоптали. Пройшло і це. Лише цвіла зоря. Стежки заплутались, мов в катакомбах. Але одного сонячного дня На жовтий степ упала перша бомба. Він плакав за волошками вночі, А матері за синами ридали. Пізніше ще кигикали сичі. Та степ теж не один раз підривали. Зима лягла на теплий горизонт. І чорний сніг скрипів під боєм всюди. Прийшов й сюди у ранах й криках фронт – Степ чув так називали його люди. Тепер ридав він за людських синів. Волошки давно витоптали танки. Він вже й забув, як грім колись гримів – Гриміли бомби від ранку до ранку. Лопати гризли виплаканий ґрунт, Сплітаючись у рятівні траншеї. І на його очах піднявших бунт Всіх розстріляли. В ранок Маковея. Він бачив, як везли людей в Сибір. За те, що говорили всім про Бога. Навіть маленький хлопчик розумів, Що вірити забороняли в Нього. Як згадку про важкі оті роки В собі, скраєчку, аж там, біля хати Він носить лиш оплакані хрести І сіє біля них холодну м’яту. У ті роки багато тут злягло. Усі пройшли етап важкої школи. Країнам, людям – важко всім було, Та Бог не забував і степ ніколи. Пройшли віки. Ясниться старий степ. Поряд - лани, немов його онуки. І, як колись, в різноголоссі септ, До України тягне трави-руки. Але одного разу в шепіт трав Ввірвались набундючені КамАЗи. І крізь машини хтось там белькотав Незрозумілі суржикові фрази. Щось буде будувати – степ почув. Його пройняло в вересні морозом. Він лише місцем непотрібним був. В очах волошок забриніли сльози. Вже врізались машини в теплий ґрунт. Але раптово всі злякались лиця. У небі, наче хмар гранітних бунт, Майнула голосиста громовиця. У стогоні небесних темних септ Почувся тихий голос України, Сльозою впав на побілілий степ: «За віщо, люди? Це ж… моя дитина.»
Гарненько, Олю! Чудово Ти побачила молодесинькими очами і сецем НАШ український степ зором життя і пам*яті, яку мабуть вивчила від батьків або дідусів. Щиро дякую Тобі за цю ІКОНУ українського степу. Продовжуй те, що миле твоєму серцю. З Богом Олю! З повагою до Тебе Василь Шляхтич з Польщі
Малозрозумілий образ - "...у нього трави, наче руки сина?..", а далі повторення: "...перші пагони тягло, неначе ручки..." Признаюся чесно, що до кінця й не дочитав, бо зрозумів, що робота сира, що над нею ще варто добряче попотіти... Успіхів тобі!
Сам житель степів Півдня. Тож можу судити про вірш без песередників. Твір - правда про Степ, про його існування, радощі і болі. Робота і справді не досконала, як каже пан Віктор, та головне те, що автор взялась за написання такого вірша і за змістом у неї усе отрималось на відмінно, при тому, що їй лише 14. Також правий у своєму коментарі пан Іван... Щодо поетичної складової, то тут, звичайно, треба працювати і певен, Оля до цього твору через кілька років повернеться і зробить усе як треба. Від мене - 5 з "+"
Я ,як починаючий ,разом з Олею просив би не коментувати " Майстрів Слова " ЛЮБІ твори ,коли дочитати до кінця їх , чомусь неготові ! Щасливого Різдва, Усім ! Не лише допрацюєш ,Олечко ,а і порадуєш світ новими перлами про Україну і українців ... Майже усі ми в тебе віримо ! Тож вперед !
І все таки... Щоб так написати, потрібно, як мінімум, побачити степ з орлиної висоти польоту. Погодьтеся панове, що твір подано змістовно і оригінально ( і в часі, і в просторі). З таким не так часто зустрінешся на поетичних сторінках ... В автора (зважаючи на юний вік) є вже власний стиль і почерк (і навіть власні стіна плачу) і вже це заслуговує похвали.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
