Комусь шлях долі встеляють
зорі,
А я вкладаю зорі у вірші,
Щоб стало менше болю повторень,
Щоб світ забарвить ще яскравіше. Холодні зорі лягають в душу
І проростають у ній віршами.
Відчаю камінь любов'ю зрушу,
В минулім лишу криваві драми.
Додам я щедро в палітру світу Яскраві барви душі своєї. Стежками долі піду у літо,
В якім одвічно ростуть лілеї.
Любов, насправді, непроминуща,
Усі загоїть сердечні рани.
Життя щомиті люблю я дужче,
Йому довіку моє "Осанна!".
|