Ох, і цікаво ж!!! А тепло і світло! І сузір"я поетів, а вірші! Дякую Катрусю за репортаж. Переглянув із задоволенням. Вражений Вашою щирістю. Щасти Вам і подальших творчих доробків, і друзів, друзів, а ще чого самі собі намрієте.
Звичайно власноруч, а у Іринки трояндочки - орігамі з паперу жовтого, а пояс з бісеру. У них конкурс був - сукня з підручних матеріалів та з маминих скринь. Весело і цікаво було.
Гарно: Инь+Янь, Любов куди не глянь! Наталіє, дозволю собі трохи порад: на пам*яті, може ...у пам*яті снігів... Моя душа, сумна без Тебе, і час між нами пролетів... ...сам не знаєш.. Щиро.
О, сину вірний України! Болить твоя душа і серце? В обличчя дує вітер герцю, Одвічний поклик... Бідний сину... Чому ж не змиришся... не йди! Здіймаєш очі у надії? І щастя смак, мов крик стихії, В душі відчути хочеш ти.
Філософам-друзям, саме їм направлений вірш. Як вдало думки віршовані зароджують думки про вічне. А найкраще: недопиті свічкою думки ... незримим доторком Господньої руки.
Маю свій невеличкий садочок, кущі і дерева ростуть у рядочок, в гілках всяка тля і букашки живуть, синички збирають їх, діткам несуть. І так кожен рік, кожен день спозаранку Картину я бачу крізь вікна у ганку.
Гублю, кохаю і зітхаю, на диво-дивнеє чекаю. І знов гублю, і знов кохаю, І рвуся в бій, де помираю. А потім знову відрождаюсь, В лаштунки живо одягаюсь, І знову в бій за погляд ніжний, Живий романтик, хоч і книжний.
Збагнути легко - це дар долі, коли вірші йдуть мимоволі. Одначе важко зрозуміти - Чи сумувати, чи радіти Оцьому Божому дарунку, що пада в літер візерунки.
Вона відчула - правда щира, І рвалася душа навстріч... Та інша в ній любов вже жила Й тримала сила протиріч. Але десь глибоко, у серці, Любові вогник не загас, І сумнівалась в ярім герці - Можливо, якось, в інший раз...