|
ІНЬ ТА
ЯНЬ
Зима. Вікно. Окраєць неба.
Твій слід у пам'яті снігів,
Моя душа, сумна без Тебе,
Немов ріка без берегів.
І крила мрій, що прагнуть лету,
Вогонь роздмуханих бажань,
І світлий сум душі поета,
Що зазирає знов за грань.
І чорний крук, що з небовисі
Кидає тінь на мої сни,
І дві душі, що обнялися
У вічнім прагненні весни.
І промінець, що розтинає
Пітьму світів у час світань,
І Ти, який ще й сам не знаєш,
Що ми віднині - ІНЬ та ЯНЬ!
| 
у Вас 
0
