Звичайно дитинство живе в нас весь час, і іноді... а хотілося б не раз повернутися у нього, і відчути щирість фраз і тепла його земного. Щасливі хто живе з дитинством в серці.
Коли кохання сила подолала сало, Коли ферарі не до снаги стало, це означає лишень - закохався, бо й на мопеді до коханої припхався, згадав озера, Трою і Гомера, Зламав замки. Ось маєш кавалера!
І я вірю в можливість змінювати, хоча б свою впевненість у змін приписів долі. Але, хто зна, може ці зміни також приписані невідворотністю. Взагалі то є глибока філософія, яку виразити у чуттєвості віршів важко, бо іншим не розтовкмачиш свого сприйняття.
Що має бути, хай здісниться, Хай радість - радістю прийде, І смуток - смутком. Весь. Невідворотністю іскриться І сонце світле, що зійде... Це суть. І дай Нам... днесь.
Чому лише один чи два? Незрозумілі ці слова. Хто оцінив - читач чи критики Результати чиєїсь піїтики? Бо для одних - це перших два, Для інших, ще знайшлись слова, А в сумі (скажуть арифметики) Достатньо віршів (без конкретики).
Віторе, гарний вірш. Щирий і романтичний. І передає стан героя, який ненаважується сказати, підійти., тому й манівцями заходить. Так буває, бо страшно, що почуття твої можуть і не розділити взаємністю. А редакція згодом. Як то кажуть: кожен папір має вилежатись, а вірш пройти декілька раз через мозок, головне, щоб суті і краси не втратити.
Щирий вірш. Життя прекрасне! Із вірша всім стало ясно, Із вірша любові річка, А до торту вірш, мов стрічка - Поздоровлення і тости. А на сайт заходьте в гості, Ні скоріше, в дружню хату, Разом вірші почитати.
Пане Олександре, лютий він різний: в Житомирі свій, в Хмельницькому свій, я його побачив таким, у Вас свій погляд, і деталі, і думка навіяна тим же лютим інша. Гарно. От тільки, де Ви на Сонці відшукали стронцій?? (Гелій, водень) Хіба що в калюжах біля Чорнобиля? "5" з мінусом за хімічну реакцію.
Пане Олександре, лютий він різний: в Житомирі свій, в Хмельницькому свій. Ковток тепла і народжується вірш. Але згадайте народну мудрість - прийде ще лютий, спитає в що ти взутий. Як ось зовсім скоро. але ж... кінець всім зимовим драмам буде.
Я не спішу в обійми до Весни, Але зігрітися так тягне в її ласці, Мов у дитячій щемній добрій казці, Хоч лютий ще шепоче: спи, засни... І в мить, коли проміння світлим днем, крізь хмари проникає в предвесінні, Я вірю - березолу пісні дивні Розбудять враз природу і мене.
Ой, як би ж захворіти, весною радіти, І знайти те кохання - що раз і навік, Тоді й Муза знайдеться і Пегас обізветься, А поетові горе - пропав чоловік, Бо приречений душу ділити надвоє- Для коханої Музи, а ще для віршів... Бо я в кожну Весну закохаюсь до болю... Тоді, березеню красний, може ще не спіши.
Драми вони постійні винуватці наших негараздів, завжди, в любий час можна знайти і драму, і комедію, і т.д. хочеться цікавіших, щоб "в душі вогонь", та не "душа у вогні".
1
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('