Рветься до бою в любовному вирі Серце, що хоче із Ним співкохати... Навіть, коли без війни - вже у мирі, Навіть, коли вже скалічені лати... Серце народить з глибин стукотіння, Зродить надію, що ген в небеса душу покличе. Ось тільки каміння - інколи важко... А решта - краса! Диво існує - заквітне коханням, але за ним знову буде війна... Знову надії і біль співбажання... Тільки душа буде знову одна... Але із часом навчиться терпіти, бачити краще, прощати усе. Буде боліти... На стомлені віти все ж таки вітер надію несе...
Схоже, схоже, пані Наталіє. У нас з Вами мабуть і думки на близьнюків схожі, і вірші близнюками народжуються. Ваші вірші так западають у душу, що й не в силах не використати Ваші словосполучення.
Всім, дякую, за такі відгуки! Певний час не писалось, бо був зайнятий книгою про своє село, а тут зранку прорвало наболіле. Подумаю над пропозиціями. Щиро вдячний. Від Ваших слів потепліло на душі.
Скажу, що радий спілкуванню, що в слові знаю однодумця. Воно подібне лікуванню душі пораненій безумця. Воно подібне силі кревній, що зве поета до творіння, що чистотою вод джерельних, освятить душ земне спасіння.
Щиро радий взаєморозумінню. Навернути б і інших. Та як багато до світла хочуть? Видко мало. Дякую, Наталіє, за оцінку коментаря, то Ваш вірш сильний викликав емоції в душі.
Загратовані душі марять, і шукають до світла стежки. Але знову кати заманять і роздавлять надії рештки. І з неволі у краї ріднім, на багатій землі батьківській ми живемо - чужинці бідні, розгубивши любов синівську до зелених лісів і неба, до безкраїх степів і вод. Та чи гірше іще нам треба, Щоб згадали, що ми НАРОД.
Дякую, Наталіє! Вірш чудовий. Пече неволя наші душі. Коли ж до змін їх всі порушить?
Молю, озвися до мене Весно! Аби вже повінь, аби вже скресло. Молю, мій милий прийди до мене, Бо вже дозріла душа й поема. І хай у висі злітають крила, Моя душа тебе любила, Тебе любила, моє кохання, Молю озвися, чекаю тайно. Зів"ється вітер, напне вітрила. Весна. Пливу до тебе, милий!!! Як завжди до щему щиро.
Немає для спокою місця, Коли обсипається листя, Коли замість "ку-ку" зітхає Зозуля моя й позіхає, Коли в свою голову сиву Безвихідь вбиваю безсило... Але як послухаю лісу, Зніму як полуду завісу Й побачу, що травень чудовий, Мінятиме наші розмови, Й сховається глибоко в душах, Той страх, що постійно нас душить. І в тіні беріз та ж зозуля, "Ку-ку" нам до сотні натулить.
Ой, там Роман воли пасе, Катерина воду несе... Романе, коли пишеш "романи", то виважуй і риму, й будову вірша. Не поспішай викладати свої почуття, бо від недосконалості віршів втрачається якість сприйняття. Вчися й працювати над віршем. Щиро.
Про них ми не забули і донині, І знаєм хто герої України. Слава Героям! Тематика піднята цікава і потрібна. А от щодо побудови вірша, підтримаю Віктора - підрихтувати треба.
Відлетіло дитинство за обрій... Лише спогади тиснуть сумні, Де колиска поскрипує: "Гойда" І жоржинки співають пісні. Пригадалось дитинство, бабуся, Як же гарно у ньому жилось. Я до нього ледь-ледь доторкнуся Й на душі стане легше чогось.
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('