Шановні користувачі сайту! Повідомляю Вас про видання моїх поетичних збірок у Канаді. Усіх зацікавлених у їхньому придбанні прошу скористатися наступними посиланнями.
Із повагою і надією на зацікавленність моїми творами,
Юрій Іванов, "вершник"
http://www.lulu.com/shop/yuriy-ivanov/gortae-chas-ostanni-storinky/paperback/product-22630298.html
http://www.lulu.com/shop/yuriy-ivanov/opovidky/paperback/product-22630300.html
http://www.lulu.com/shop/yuriy-ivanov/poetychna-sumish/paperback/product-22630302.html
http://www.lulu.com/shop/yuriy-ivanov/pory-roku/paperback/product-22630304.html
http://www.lulu.com/shop/yuriy-ivanov/sporidnennist/paperback/product-22630305.html
http://www.lulu.com/shop/yuriy-ivanov/svitankova/paperback/product-22630308.html
http://www.lulu.com/shop/yuriy-ivanov/vognik-nathnennya/paperback/product-22630311.html
http://www.lulu.com/shop/yuriy-ivanov/ya-vsluhayus-v-pisni-ukrainy/paperback/product-22630313.htm
ВІРШІ ІЗ ЗБІРКИ "СПОРІДНГЕННІСТЬ"
З ЦИКЛУ “СПОРІДНЕНІСТЬ”
ТРИ МАТЕРІ
Товчеться баба цілий день у хаті
Серед мисок цеберок, чавунів,
А перед сном благає Божу Матір,
Щоб захистила всіх її синів:
Бо молоді... не все ще розуміють,
А так багато у житті халеп.
Здійсни, Пречиста, материнську мрію,
Не допусти, щоб скоїлося зле.
Поклони б'є негнучою спиною,
А на коліна ставши, аж тремтить,
Та мертві не піднімуться із гною,
Молитва юх уже не захистить.
Загинули усі, а як так сталось,
Про цеє мова довга і сумна.
В сліпі віконця заглядає старість,
А з рідних поруч жодного нема.
Коли б ще ближче їх були могили,
А то ж далеко, як і досягтись,
І діточок малих не залишилось,
По кому б їй старій було пектись.
Така вже нас оточує сучасність –
Сплітіння воєн, грізних катостроф.
Одні хрести ще не встигають впасти,
Як інші тягнуть до нових Голгоф.
Сама, мов билка, притулилась в хаті,
Пекуча пам'ять серце обпіка,
Та їй вночі явилась Божа Матір
З маленьким Іісусом на руках.
- Поглянь - живий, і всі твої живії,
До тебе йдуть усі твої сини,
А з ними радість, втіха і надія...
Всміхнулась баба: - Правда, це вони.
Прокинулась, а муки вже немає,
Пекуча пам'ять із душі пішла.
Пречисту Матір Божу прославляє
І, мов на свята, хату прикраша. .
Підлогу миє, двір мете старанно,
Йде до людей і всім розповіда:
- Повернуться от-от сини жадані
Від мук колишніх жодного сліда.
А люди їй кивають головами...
Так рік мина, і другий рік мина.
Йдуть від синів листи і телеграми,
Їх з радістю отримує вона.
Неправда й правда - суперечка давня,
Я б не стрявав до неї навмання.
Як правда зла, я не за тую правду,
А за неправду, як свята вона.
Живе старенька, порається в хаті
Серед мисок цеберок, чавунів,
І перед сном благає Божу Матір,
Щоб захистила всіх її синів.
А Матір Божа - серце ж не із криці,
У час, коли та стомлена дріма,
Виходить із окладу до світлиці
Та й молиться за неї крадькома.
Цілить її натруджені долоні,
Нагойдує примари світлих снів.
Дві Матері скорботні, дві мадонни,
Недолею позбавлені синів.
І я молюсь, хоч зовсім і не вмію,
Зате від серця всі мої слова:
Здійсни, Пречиста, материнську мрію,
Нехай, хоч в снах, все рідне ожива.
Чого ж мені в майбутньому чекати,
Як забувать, щоб серце не пекло?
Болюча пам'ять, нескінчені втрати,
Чи буде щось, чи може все пішло? .
Життя, мов злива, в землю пролилося,
Вечірні зорі пригасила тьма,
У сивині, мов в інії, волосся,
І матері моєї вже нема.
Не заховатись в неї від буденних,
Мізерних справ, її вже не піднять.
Лише в душі і спогадах щоденних
Я можу образ матері плекать.
Проміння сонця на підлозі хати,
І баба знов розказує мені,
Яка до неї добра Божа Матір,
А Матір Божа дивиться з стіни.
Нехай вже так, як є кого благати,
Три матері віднині в мене є,
Одна в душі, на небі друга матір,
А третя молока мені дає.
П'ю молоко, вона сідає поруч,
Цвітіння вишні прямо у вікні.
- Спасибі Вам!
- І Вам, за вашу поміч...
З-під зморшок очі, теплі і сумні. .
1985-1996
МАТЕРІ ЛИХОГО ПОВОЄННЯ
О, матері лихого повоєння
І удовиці в той же самий час...
Які пекли вас муки потаємні,
Які бажання вирували в вас!
В хатах злиденних молоді самотні,
Щасливі ви були хіба у снах,
А ми, малі, гасали безтурботні
До ночі по високих бур'янах.
Дні вихідні траплялися не часто,
Робочі ж дні у полі – світлові.
Зате ж яке було для нас те щастя,
Коли з'являлись на порозі ви!
Нас пригорнувши, ніжно цілували,
Вкладали спати, колисали сни
І подушками вкрившися ридали
По всіх загиблих у страшній війні.
1995
ДІД
Дідові думки гіркі,
Як осінні огірки.
В щелепах зубів немає,
А вже хліб такий глевкий.
- Діду, - жартома кажу,
Дайте Вам хоч відкушу!
Він серйозно: -Як не зможу,
Все до миски покришу.
Ти давно не молодий,
А вже був і є дурний,
Як твій батько - вічний сором,
Хоч і син найстарший мій.
Що базікать, - наливай!
Добрий в мене самограй!
Ллю із пляшки - лютий сморід,
Хоч і вуха затикай.
Будьмо, діду! - я хильнув,
Все, що знав, за мить забув.
Ну й пекуче, ну й звіряче,
Мов гадюку проковтнув.
Дід сміється: -Ти слабак,
Як і всі по тих містах!..
Все б шампанське, все б лікери,
А по-справжньому - ніяк!
Ще хильнули - дід ожив:
- Ну, онучку, розкажи,
З чим до мене ти приїхав,
Та всю правду - не бреши!
Я б і радий не брехать,
Та чи можу я сказать:
Баба з місяць, як померла,
То й не треба і чекать.
Взимку в нас вона жила,
А весною до села
На все літо поверталась,
Бо без діда не могла.
Хоч і диркались вони,
Хоч бували й стусани,
Але щоб ворогувати,
То вже, Боже, борони!
Підступаю так і сяк,
А до справи аніяк,
- Чув я, діду, відкривають
У селі новий продмаг.
- Відкривають, - каже дід,
-Та ходить туди не слід,
І обдурять, і обважать,
Бо в завмагах - мій сусід!
-Чув, що кум ваш оженивсь
-Та вже б краще він втопивсь,
Ось і зараз у лікарні
Кажуть - чимось отруївсь.
Хитру штучку кум узяв,
Як не збагрить, то пропав!
Не отруїть, так придушить.
Я ж його попереджав!
Все їмо - не наїмось,
Все п'ємо - не нап'ємось,
А про бабу ані слова,
Мов заборонив нам хтось.
Раптом дід мені сказав:
-Ви мовчали, а я знав.
-Уві сні мені являлась...
Впав на стіл та й заридав.
Дідові думки гіркі,
Як осінні огірки,
А надворі тепло, ясно,
І хмарки, мов килимки. .
Вишня під вікном цвіте,
Баба по воду іде,
А назустріч двох дівчисьок
Мати за руки веде.
Я сидів, ніяковів –
Все б для діда я зробив.
Та безсилий перед смертю
Не знаходив втішних слів.
Склянку повную налив,
Дідові в кулак встромив:
- Хай земля їй буде пухом!
Дід здригавсь увесь - та пив.
Рік минув, як все мина.
Тільки в скронях - сивина.
- Татку, татку, дід приїхав!
Із порогу вже луна.
А у кухні дід сидить,
З нетерплячки аж тремтить:
- Ну, онучку, й самограйчик !
Мов той спирт, - аж сам горить.
Що базікать - наливай!
А без баби всьому край!
Як помру, то ти, хоч зрідка
Свого діда споминай... .
1990-1995
СПОРІДНЕННІСТЬ
Був у селі - ніхто вже не чекав.
Крізь бур'яни ішов поза дворами,
К калюжах небо - дві блакитні плями,
В них цяточки рухливих чорних гав.
Кругленькі гарбузи, як сонечка, жаріли,
Квасоля - вся в стручках - аж похилила тин,
Тополі - в небеса занурені, як в мрії,
Торкались сивих хмар верхів'ям золотим.
Все любе тут мені, і все з дитинства рідне,
Та рідної душі навколо не було,
Чиїсь чужі двори - в них люди непривітні,
До кладовища йшов, минаючи село.
Два пагорбки землі, низенька огорожа,
Бабуся і дідусь - їх вже не повернуть.
Удвох - усе життя - хай Бог їм допоможе
В завколишніх світах і далі разом буть.
Постояв і пішов, бо час до електрички.
У рідному селі я став усім чужий,
Змінилось все - і мешканці, і звички –
Я ж у минилому - не подолать межі.
Та раптом пес рудий стрибнув мені на груди,
Лизнув в обличчя, мов поцілував,
Він виявивсь приязніший, ніж люди,
Відразу взнав і щіро привітав.
І біль солодкий вп'явсь в холодне серце,
Слізьми надії щоки обпекло,
Я не чужий - ще пам'ять схаменеться
Повернеться спорідненність з селом
1988
| 
0
