Коли буває важко між людьми,
Я йду до лісу говорити з Богом...
Високі сосни дужими крильми
Мене стрічають за старим облогом.
В молочне мрево дивні молитви
Шепочуть стиха схимниці суворі,
Поміж ворсинок мокрої трави
Палахкотять у душу мідні зорі.
Тут потічки, як струни золоті -
Одна за одну тонша і дзвінкіша!
У цій могутній звичній простоті
Така п'янка і кришталева тиша!..
Тут кожна голка хвойна, чи листок,
Травинка кожна - все таке знайоме...
Немов якийсь невидимий місток
Веде через нефритові хороми
Тебе до Бога. Краплею роси,
Обкуреної ладаном духмяним,
Торкає світ нетлінної краси,
Загоює твої душевні рани.
І ти летиш з холодної пітьми -
Увись, у синь, подалі від земного!..
Коли буває важко між людьми,
Втікай до лісу говорити з Богом...
Я може і сама пішла б до лісу....від людей відпочити, Богу помолитися...Та лісу нема, кругом один степ....Нова і гарна тема вірша, пані Наталія. Вдалого і романтичного літа!
Дякую, пані Ірино! Так, людині треба частіше бувати наодинці з природою, щоб розібратися зі своїми думками і заспокоїтися. Бо в людних місцях важко зосередитись. Гармонії Вам і теплих сонячних днів!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
Так, людині треба частіше бувати наодинці з природою, щоб розібратися зі своїми думками і заспокоїтися. Бо в людних місцях важко зосередитись. Гармонії Вам і теплих сонячних днів! 
