***

… а інколи просто варто вірити…

От всупереч усім обставинам і гороскопам.

Розірвати павутинну чорноротість і липкі спогади

не-нашого минулого,

Наше – лише майбутнє…

Але таке беззахисне, як крильце метелика в руці дитини.

Дитина не відає власної сили і жорстокості.

Ти – дитина:

вперта і така рідна –

аж до фізичного спазму в лоні.

І я досі не розумію, чого прагну більше:

твоєї довіри чи твоїх ревнощів,

бо ж тоді небайдужа, правда?

Капризний хлопчику з паперовими літачками,

Прийми мене на свій аеродром.

Зі мною легко і некапризно – лише барвинка вітражного слова

(знаєш якого) розгладить гіркоту зморщок в кутиках уст.

Просто поцілуй мене, а ноги підігнуться самі,

І я дорівняюсь до тебе зростом – бо сила тяжіння відпустить.

… завше невагома поруч…

А тобі зі мною як?