… а інколи просто
варто вірити…
От всупереч усім
обставинам і гороскопам.
Розірвати
павутинну чорноротість і липкі спогади
не-нашого
минулого,
Наше – лише
майбутнє…
Але таке
беззахисне, як крильце метелика в руці дитини.
Дитина не відає
власної сили і жорстокості.
Ти – дитина:
вперта і така
рідна –
аж до фізичного
спазму в лоні.
І я досі не
розумію, чого прагну більше:
твоєї довіри чи
твоїх ревнощів,
бо ж тоді
небайдужа, правда?
Капризний
хлопчику з паперовими літачками,
Прийми мене на
свій аеродром.
Зі мною легко і
некапризно – лише барвинка вітражного слова
(знаєш якого)
розгладить гіркоту зморщок в кутиках уст.
Просто поцілуй
мене, а ноги підігнуться самі,
І я дорівняюсь до
тебе зростом – бо сила тяжіння відпустить.
… завше невагома
поруч…
А тобі зі мною
як?
|