У прямокутнику вікна Малює сніг діагоналі Й несеться все десь далі й далі, Шалений… Спокою не зна. А в нескінченному хоралі Вітри сплітають голоси, Тривожать приспані ліси Та рвуть калинові коралі. І скільки вітру не проси: Облиш потомлені дерева, Не струшуй іній кришталевий… – А він чимдужче дме в баси! Несеться віхола січнева, Вирує, крутиться, реве! Рятуйсь, ховайся все живе – Бо щезла грань землі і неба. Вже світ – мов дзеркало криве: Перемішалось хаотично Іще недавно знане, звичне, Перемінилося в нове. Але в цей час тобі затишно: Перед негодою – стіна І прямокутничок вікна Із візерунком дивовижним…
|