У життя мого ймення дівчати Було, світле, як перший весняний Квіт конвалій в траві на світанні Рученятами ніжними взятий. Тим ім’ям, із проміння зітканим, Шелестіло в лісах ясне листя, Буз травневий у росах перлистих Ніжно пах тим іменням коханим… А як небо смеркало несміло – З нього тиша спускалася наче; В тиші цій, віражах ластів’ячих, В кожнім древі це ймення бриніло. … В сонних сутінках барви опалу Щось розтало хмариною хутко І душі проспівало у смутку: Яке ймення життя моє мало? Оригінал: Julian Tuwim IMIĘ Moje życie miało imię dziewczęce, Imię jasne jak konwalie pierwsze. Rwane w trawie błyszczącej o świcie Przez lilijne szopenowe ręce. Tym imieniem, promieniami tkanym, Lśniące liście leśne szeleściły, Bzy majowe, zroszone perliście, Tym imieniem pachniały kochanym... A gdy niebo z wolna wieczorniało, Gdy przez wyże wiała cisza polna, W ciepłym wiewie i w jaskółczym świrze, W każdym drzewie to imię szumiało. ...W opalowym mgieł zmierzchowych dymie Coś rozwiało się obłokiem zwiewnym, Smętkiem rzewnym duszę rozśpiewało: Jakże było memu życiu na imię?
|