…Прорватись, продертись крізь розпачу хащі, й на мить не спинятись, хоч далі все важче; зневіру під ноги пожбуривши хижу, тягтися до цілі, усоте упавши. Хай поступ лунає затято, уперто, бо тут зупинитися – значить, померти. Цей світ, мовби звір кожен слід твій оближе, та як не хотів би – не в змозі затерти. Тому, хоч і шлях лабіринтом заклятим заплівся надійно, і ніде спитати про вихід; та сяють сліди твої свіжі краплинами крові – за волю розплати.
|