Де світ? Де я?
Здіймаючи у гору руки,
Дивлюсь у небо, у світи.
Думки не в силі зупинити,
Спроквола рухаюсь туди,
Де небо розгорнуло простір,
Відкрило очі, і в душі,
Здійняло бурю спогадів пророчих.
Я йду туди де брак журби
І протиріччя сновидіння.
Та нині біль скував відродження душі,
І марно, марно намагаюсь
Я натовп розтопити,
Штовхаю перехожих, не зважаю,
На гамір, крики, сміх...
Я поспішаю. Біжу. Втікаю.
Від себе і від свого краю.
Та не покину душу... Знаю.
І далі так стовбичу посеред прокльонів,
Руки в небо підіймаю,
Ні, не світи нові шукаю,
А себе в тому світі... колись таки знайду.
Ніхто тоді не скаже,
Що марно час вбиваю,
І від всього втікаю.
Мені всі твої переживання-вірші, Романе, подобаються. Напевно, через елемент психоаналізу, який повсюдно в них присутній. І великий за те, що геть нема в твоїх творах приторного "янеможужитибезтебе"
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
за те, що геть нема в твоїх творах приторного "янеможужитибезтебе" 
