Бачачи, що Іскорка і Вуглик на її слова не зважають, вона надулася, потемніла, і з неї на землю полився дощик…
- Ви чого, тітко? – насупилися вогники. – Ми ж лише граємося…
- Граєтеся? – загуркотіла Хмара. – Та ви ледь ліс не спалили! Бігом додому, бо батьків покличу.
- Ми самі підемо, - потупили очі малі вогники. Вони добре знали: якщо дізнаються батьки, то їм не позаздриш!
А скільки разів було, що мама з татом доручали їм завдання, а Вуглик і Іскорка про них забували…
- Потрібно щось робити, - сказав одного разу батько-Вогонь, - наші діти зовсім безвідповідальні.
- Просто вони ще малі, - спробувала виправдати їх мама.
- Так, вони ще не зовсім дорослі, але і у звіряток є діти! А вони їх ледве не позбавили життя!
- Тут я з тобою згідна, - погодилася мама-Вогонь. – Їх ігри могли привести до біди, добре, що тітка Хмара втрутилася.
- Отож.
На наступний день, як тільки Сонечко розплющило оченята, тато-Вогонь розбудив Іскорку і Вуглика:
- Прокидайтеся, бешкетники. Сьогодні я вас візьму з собою на роботу.
- Ура! – застрибали малі. Вони так давно про це мріяли!
Спочатку малі вогники попрямували з батьком до пекарень: там Вогонь розтопив печі… «Дякуємо тобі, Вогонь!» - говорили пекарі, задоволено оглядаючи свіжоспечений хліб.
Яке рівномірне полум’я! – раділи подорожні, розпаливши багаття. – Біля такого вогню і зігріємося і їсти швиденько зготуємо.
Іскорка і Вуглик з гордістю дивилися на батька. Який він молодець, - думали. – Всі його поважають і шанують. А як обережно він запалює свічі для закоханих! От би і собі так навчитися!
- Навчитеся! – прочитав їх думки батько. – Головне - дуже цього захотіти.
- Ми хочемо! – закивали малі вогники.
І з тих пір вони щодня вчилися всьому тому, що вміли їх батьки. Спочатку не все вдавалося, але Вуглик і Іскорка дуже старалися і згодом все частіше і частіше їм говорили слова подяки.
- Бачиш, Вуглику, і нас вже шанують, - сказала одного дня Іскорка.
- Так, - посміхнувся Вуглик. – І знаєш, це набагато приємніше, ніж бешкетувати.
А ми у вас ніколи не сумнівалися! – обійняли Іскорку і Вуглика батьки. Їм було приємно знати, що їх дітям дякують, що вони потрібні.
Гарно написано, проте пропоную, щоб матір була сонцем, а не вогнем, просто сонце це жіночий рід. І це гарно встроїлося б в історію. Також "вуглик" не пасує до вогню, можливо нехай буде Жар подумайте над цим, ви автор вам видніше, це лише моя думка... Дивіться як гарно батьки навчали своїх дітей, так спочатку не все вдавалося, скільки шкоди натворили малі бешкетники, але все ж від Іскорки та Вуглика ніхто ніколи не відвертався і не байдужів, інакше б ваше оповідання завершилося б величезною пожежею, де все - свічі, пекарні, звірина ... - згоріли б!!!! Це хороша казка, дякую.
Така добра і повчальна казочка, навіть дорослим не зашкодить почитати, аби менше бешкетувати і більше робити добрих справ, за які їм будуть вдячні... Гарно, Наталю!
Наталочко, Ти чудооо! Як же майстерно Ти твориш для малят!!! Мудра казочка, головні персонажі, я впевнена, діткам будуть дуже до душі! Важливо, перекрити отих Діснеівських, і не завжди мудрих, героїв.Одна надія на Тебе!!!(тупутуна - перечитала, радію, кожному слову козковому) Дай Боже Тобі здоров"я!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
Яка ж світла і добра Ваша казочка,а головне-повчальна. 
ось вогники познаходила)))
в захваті від казочки