ЛЮДИНО, ПРОШУ ТЕБЕ, ВСТАНЬ!
«Мужність – не в силі руки
і не в мистецтві володіння мечем,
мужність – у тому, щоб володіти
собою й бути
справедливим».
Сааді.
Людино, прошу тебе, встань!
Глянь в небо - там душі зоріють,
Там ті, що любили життя,
Жили на землі в світлі віри.
Й у чистій любові до Бога
Молились, терпіли, єднались.
Вузькою була їх дорога,
Та вставши, назад не вертали.
Людино, лиш Господь те знає,
Коли твоє тіло остине.
Та віра, що в серці палає,
З доріг перепони відкине,
І душу у вічність спрямує…
Бо стежка земна є не вічна.
Живи в ласці Божій щоднини,
Так хоче і Господь Всевишній.
Людино, прошу тебе, встань,
Не бійся з колін припіднятись.
Спіши. Відкинь геть час страждань,
Щоб не пізно було сповідатись.
Коли стіни віддалять тебе
Від страшного обличчя гріха,
Ти відчуєш як світло ввійде
В твою душу. Засяє життя.
І тоді – будь із Господом в злуці.
І тоді – втричі серце від зла бережи.
І тоді – будь з гріхом у розлуці,
Бо тоді маєш світло у собі нести.
|