Слова душі моєї

БЕРЕЖІМО ЖИТТЯ

 «Для всього свій час, і година своя

кожній справі під небом».

 Старий Завіт (Екл.3.1.)

Один котиться вниз, інший вгору піднімається,

Обидва життя не живуть.

Сходи на гору не раз прогинаються,

Вниз – в чорну прірву ведуть.

Що на заваді до світла в дорозі,

Чому «розпливає зо смутку душа»,

Чом чаша спасіння - не раз гіркі сльози,

І різні проблеми щораз на вустах?

Давай поміркуєм навіщо живемо…

Аби долати печалі й спокуси,

Аби нарікати на хрест, що несемо,

І розпинати гріхами Ісуса?

А що із сумлінням? Що  із душею?

Поле широке – гниють колоски?

Хтось скаже: «Зораймо, змішаймо з землею…»,

А я вас благаю: політь бур’яни.

І як останнє зірвете коріння,

У серці засвітиться світло згори.

Час виявить правду, й нове покоління

Питиме мудрість живої ріки.

Вересень, 2005