| Перейти/повернутися до головної сторінки поезії автора Перейти до сторінки обговорення поезії Панас Анатолії Миколаївни Панас Анатолія Миколаївна народилась 17 грудня 1943 р. в Польщі на Холмщині. У березні 1944 року переселення на Україну, що привело у Ківерец на Волинь.
Навчалась у Луцькому педагогічному інституті ім. Лесі Українки на історико-філологічному факультеті. Студентські роки припали на період, який історики назвали ,,хрущовська відлига". Літературний гурток під керівництвом Валентина Мороза, зустріч з Вячеславом Чорноволом, братами Горинями. Минула ,,відлига" почалися безкінечні процеси, суди, допити.
Арештували на вулиці. Камера-одиночка, три дні на самоті за гратами без пояснень.
На роботу за розприділенням у Крим, а згодом на Донбас. Українська мова тут не чутна, дивина.
Потім Анатолія Миколаївна повернулась на рідну Волинь, де живе понині. Я ПЛАКАТИСЬ НЕ БУДУ Досить! Я плакатись не буду,
Буду сміятись завжди.
З часом образу забуду,
Тільки, серденько, зажди . Усміх поглине утому,
Рани затягнуть рубці.
Як мені хочеться знову
Щастя тримати в руці. Прийде той час сонцесяйний,
Питиме промінь росу.
Нині хай вітер проймайний
Висушить з виду сльозу. Буду завжди я сміятись,
Хоч би як важко було.
Буду з піснями кохатись,
Щастя в піснях розцвіло. МРІЇ Летять в бурхливому стремлінні
Думки і почуття,
Шукаю захисту від тління
Байдужого життя. Шукаю пристрасть і відразу
В потоці світлих мрій,
Плекаю несміливий задум
Що мучить спокій мій. Той задум – не пуста затія,
Що марно б’є ключем,
Той задум – то ясна надія
З усміхненим лицем В здійснення, в побудову
мрії
Порину я цілком.
Хай вдохновлять мене …
надії
Їх воля – мій звичай.
22.12.1961
| 
0