Із Грузії, з далекого гірського містечка  Сурамі, до України полинула гірка звістка, що зачепила чимало сердець.
   Україна втратила письменника потужного таланту, мислителя, що у глибинах світової історії знаходив символи, які були передвісниками майбутнього.
   Та про що б не писала Леся Українка, до яких алегорій не вдавалася б, наріжними словами її творчості було: "І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю..." Вона була істинною дочкою свого народу, тією, що увібрала в себе його духовне багатство, як данність прийняла його мову, жила думами про його долю.

Бронзове погруддя Лесі Українки у музеї-садибі поетеси в с.Колодяжному

Перший пам’ятник Лесі поставлено у 1952 році не на українській землі, а на грузинській, у м. Сурамі – останній земній її оселі, звідки вона пішла у безсмертя. Тамара Абакалія зробила його із рожевого табориту, намагаючись передати тендітність Лесиного тіла й силу та могутність душі.