Лесина золота осінь 2008

Якщо ви думаєте, що в Ялті немає українських свят, то глибоко помиляєтесь. Ялта також є частиною України і цього вже не зміниш. В цьому місті є життя, може не таке бурхливе, але воно є, і те, що про це мало хто знає, лише тимчасове явище.

Хочу розповісти про Лесину Золоту Осінь. Це дуже цікаве і своєрідне свято, що проходить в Ялті вже п’ятнадцятий раз. Воно присвячене Лесі Українці, яка неодноразово відпочивала та лікувалась в нашому місті, писала тут твори, дихала цим повітрям і залишила тут часточку себе, яка зберігається в музеї її імені, що знаходить в будинку, де вона жила.

Отже, Лесина Золота Осінь. Це свято проходить в жовтні, протягом трьох днів. Цього року це – 24-26 жовтня. Режисером та творцем його був Василь Вовкун, але зайнятий на посаді міністра, він зміг очолити лише відкриття, передавши керівництво не менш талановитому Володимиру Голусняку.????

День перший. Відкриття всіх офіційних свят, як завжди, не дуже цікаве, повне офіціозу та байдужих чиновників від міністерств. Відкриття Лесиної осені мало чим відрізняється, але подобається своєю назвою – Лесин вінок. Приємно вразили лаконічністю, цікавістю і просто щирістю промови Василя Вовкуна та Олександри Вісич, директора музею Лесі Українки відділу Ялтинського історико-літературного музею. Пам’ятник біля музею вквітчали, проти волі самої Лесі, букети та корзини від владних міста сього. І все це приправлене виступом, до речі, талановитим, капели бандуристів Кримського гуманітарного університету. Ну, не люблю я офіційні відкриття та промови. Але це моя суб’єктивна думка. Вирішувати вам.

Далі відбувались набагато цікавіші речі. Відкриття виставки «Образ життя» справжнього, талановитого художника Олександра Ковальчука. Це варто побачити, тим більше, виставка триватиме ще місяць. Відкривав її знову таки Василь Вовкун. Але не про нього зараз, а про картини. Це талановиті ікони на склі та неперевершені гобелени. Фото їх ви можете побачити нижче. Вони вражаючі. Ікони на склі у стилі народної наївності, гобелени з неординарними сюжетами – все це майстерно виконане, життєствердне, оптимістичне, чисте і світле. Звісно, мене дуже зацікавив той, хто їх малював. І мені дуже пощастило з познайомитися та поспілкуватися з цим напрочуд талановитим художником. До речі, Олександр Ковальчук – дуже скромна та тиха людина, йому набагато затишніше в майстерні, ніж на великому святі. Повірте, мало зараз таких художників, яким не потрібна слава, які живуть мистецтвом. Гобелени він обрав, тому що це був його фах, який він здобув інституті декоративно-прикладного мистецтва у Львові. Ікону на склі вперше побачив в інституті, то був Юрій Змієборець, датований приблизно 13-18 сторіччям. Зображення захопило його, він спробував відтворити, але досить довго не вдавалось. Не вдавалось доти, доки в життя не прийшли зміни, щось на зразок осяяння, розуміння і тоді Змієборець вийшов. Такий позитивний, а не войовничий, як в християнських традиціях інших країн. Навіть змій вийшов лагідний і смиренний, що символізує перемогу добра над злом. На шедеври Олександра Ковальчука надихає родина та велика любов до того, що він робить .Він впевнений, що його роботи привнесуть багато добра в цей світ. Кому цікаво самому побачити його роботи, завітайте в Ялту, до кінця місяця вони ще тут будуть в історико-літературному музеї, а хто не встигне, запрошуємо в Київ, до літературного музею на вулиці Богдана Хмельницького, з 19 грудня, дня святого Миколая, можна побачити цю виставку.

І нарешті, апофеоз першого дня – «Ніч в музеї». Це – театральна екскурсія народного аматорського театру «Сім Муз» музею Лесі Українки. Художній керівник – Олександра Вісич. Вперше ця вистава була представлена в рамках європейської акції, коли музею працюють вночі. Але на цей раз ми побачили інший варіант вистави – «Як я любила вік лицарства». Молоді, талановиті, вродливі та амбітні актори досить професійно зіграли уривки з творів Лесі Українки про лицарство («Осіння казка», «Ізольда Білорука», «Блакитна троянда», «Камінний господар»), які гармонійно поєдналися в нову цікаву виставу-екскурсію, яка захопила дійством-пригодою з пошуками Грааля  в сенсах творів поетки.

Так завершився перший день

День другий.  Наступного дня свято продовжилось у Римо-католицькому храми Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії. В гарному органному залі храму дарував нам хвилини катарсису хор Кримської державної філармонії «Таврійський благовіст», художній керівник заслужений діяч мистецтв і лауреат Державної премії АР Крим Володимир Ніколенко. Це треба було почути. Професійно, витончено, красиво, душевно і  ще дуже багато прислівників, які все одно не здатні викликати у вас повну картину того, що чули ми, присутні на святі. Хор виконував акапелло (без музичного супроводу) чудові духовні пісні. Слухачі підвелися зі своїх місць, коли вони почали виконувати «Думи мої» Тараса Шевченка і його ж безсмертний «Заповіт». Зачепило усіх. Аплодисментам не було кінця. Та кодою всього виступу стала «Молитва за Україну» Миколи Лисенка. Це було прекрасно.

Потім була невеличка перерва перед заходами, щоб дати трохи оговтатися. Але ввечері вже в театрі А.П.Чехова нас полонили знову. Виступив гурт під назвою «Хорея козацька». Цей гурт грає на старовинних с музику Руси-України різних епох від середньовіччя аж до ХХ сторіччя. Це й монодії, і молитви, й псалмодії, й лицарські пісні, канти та геральдична поезія. Спочатку було трохи нудно, намагаєшся звикнути до такої складної музики та слів, але потім, навіть маленькі діти, які бігали по залу під час виступу, принишкли  і почали слухати з відкритими ротиками. На деяких піснях починаєш входити в транс і бачити козацькі битви або величні служби перед очима. Давні інструменти, а саме кобза, басоля, бандура, кобза-лют, корбова ліра, дуда та ін., звучать заворожуючи магічно. Це варто і цікаво чути. Зал аплодував стоячи. 

Ще довго, повертаючись з концерту, чула схвальні відгуки і захопливі дискусії присутніх у залі.

Так завершився день другий.

День третій. Точніше вечір. Знову о сьомій годині зал театру імені Чехова був майже повний. Всі зібрались на справжній елітарний рок-концерт гурту «Сестри Тельнюк». Що співають ці дівчата? Елітний рок на слова визначних українських поетів. Драйв від віршів Лесі Українки отримували? А якщо додати електрогітару в поєднанні з дзвінкою кобзою? Повірте, фанати «Нірвани» та «Рамштайн», ви зміните свої смаки раз і назавжди. Висока поезія має виконуватися в  рок стилі, доведено Лесею та Галиною Тельнюк. Звучав також Антонич, власні тексти дівчат та пісні на вірші їх батька
Станіслава Тельнюка, відомого письменника та літературознавця. Шкода, що зал був маленький, не можна було стрибати з піднятими вгору руками, як це на рок-концертах зазвичай робиться. Якщо таку музику ставити на уроках української літератури в школі, то діти почнуть вчити вірші з превеликим задоволенням! Що ще додати? Мистецьки, майстерно, класно, професійно, драйвові, красиво.

Шкода, що фестиваль не проходить більше трьох днів і про нього так мало хто знає. Ті, хто знав і не був тут, ви багато втратили, чи то через власну впертість, чи то з якихось дурних амбіцій. Це варто бачити, чути, відчувати. На це «Лесина осінь»!