23 квітня у місті Лозова, що на Харківщині, відбувся Поетичний форум. Він складався з двох частин – меморіальної та презентаційної. Перша була присвячена творчості Олеся Степаненка – загиблого кілька років тому слобожанського поета. Друга – включала в себе презентацію власних творів поетами Харкова, Павлограду (Дніпропетровська область) та Лозової, а також виступи бардів. Слід зазначити, що подібний захід (хоч і значно скромніших масштабів) вже мав місце в Лозовій минулого року. Тоді лозівчан тішили своїми віршами харків’яни Ростислав Мельників, Сашко Ушкалов, Олег Коцарєв. Цього року Поетичний форум зібрав як значно більшу аудиторію слухачів, так і більшу кількість митців. Так Харків репрезентували Олександр Євтушенко, Олександр Приймак, Микола Воловик та Оксана Сергієнко; Павлоград – Леонід Настаченко, Володимир та Алла Степаненки, Жанна Арішака, Валентина Лісіна-Яворенко та Леонід Романюк. Також виступали лозівчани – керівник поетичного клубу «Лігос» Артур Савран, Микола Старіков, Ольга Тарасова, Наталія Устинова, Наталія Рибак, Світлана Забара.
ЯК ЦЕ ПОЧАЛОСЯ
Ідея зібрати у Лозовій митців з різних регіонів вже давно носилася серед лозівчан. Тим більше – що саме географічне положення Лозової ніби спонукало до цього. Адже справді –місто знаходиться якраз на перетині доріг «північ-південь», «схід-захід», то чому б йому не стати ще й місцем єднання митців сусідніх регіонів – Харківщини й Дніпропетровщини. Адже нові контакти, зустрічі – це завжди цікаво й корисно, а для митців нове – це ще й джерело нових творчих задумів.
Останньою спонукою до організації Форуму стало включення до його складу меморіальної частини, присвяченої Олесеві Степаненку.
Тож «Якщо потрібно – значить можливо!» За організацію заходу взялися різні ентузіасти, зокрема представники громадської організації «Народна дія», поетичний клуб «Лігос», міський відділ освіти, місцевий краєзнавчий музей тощо.
ОЛЕСЬ СТЕПАНЕНКО
Якось до Лозової завітав редактор часопису «Вісник Козацьких військ України» Леонід Романюк з Павлограду. Переглядаючи видання харківської «Просвіти», він зацікавився тоненькою збірочкою Олеся Степаненка «Тополю рубають». Прості, без постмодерністських експериментів, але щирі вірші юнака, що гостро відчував несправедливість оточуючого світу глибоко вразили пана Леоніда.
На жаль, ім’я Олеся Степаненка мало що говорить українському читачеві навіть на Харківщині. В Інтернеті можна знайти його біографію, скачати збірочку віршів «Свічечка»… і все. Загалові його творчість невідома.
Ось що подає про Олеся Інтернет:
Олесь Степаненко народився 9 листопада 1984 р. на Харківщині. Жив, навчався, писав свої вірші у невеличкому містечку Дергачі, недалеко від Харкова. Після закінчення середньої школи став вивчати журналістику у Харківському національному університеті ім. Каразіна. Гроші на навчання тяжкою працею заробляв на цегельному заводі. В лютому 2002 р. невідомі злочинці завдали Олесю тяжкої черепно-мозкової травми. Він довго хворів і в лікарні написав свій «Останній вірш». 29 грудня 2004 р., за нез'ясованих обставин, Олесь Степаненко трагічно загинув під колесами швидкого потяга. «Останній вірш» справді виявився останнім.
http://abetka.ukrlife.org/oles_stepan.html
Таке несправедливо коротке життя. Дві невеличкі збірочки віршів і чорно-біле фото задуманого юнака із не по роках серйозним поглядом… Гнів, ненависть і обурення викликає той факт, що в когось піднялася рука на Поета, котрий жив лише любов’ю. Любов’ю до України. Особливо вражає своїм пророцтвом вірш, що так і називається – «Останній вірш».
Нема майбутнього у мене,
На превеликий жаль — нема.
Єдине, що мене чекає, —
Могильний холод і пітьма.
Не стать мені уже поетом.
Мені уже ніким не стать
Я гину! Гину!! Гину!!! Боже!
Мені вже нічого чекать?
Вже не створю більш ні рядочка
Я віршів — цих маленьких див,
Так званих друзів заспокою
І не так званих ворогів,
І сам навіки заспокоюсь.
Нічого в світі не зроблю.
Як свічечка за п'ять копійок,
Ледь спалахнувши, догорю. 2002 р.
Після цього віршів більше не було.
Хотілося щось зробити для цього сумного хлопця, - а що можна зробити як не читати його вірші тим, для кого вони писалися. Тим, хто їх зрозуміє й залишить у своєму серці…
І сталося диво. Вщерть заповнений актовий зал місцевого краєзнавчого музею. Побратими-поети зі сходу України. І в центрі – великий портрет Олеся, до якого ніжно пригорнулися тендітними пелюстками квіти.
Меморіальну частину піснею відкрила бард з Павлограду Жанна Арішака. Потім про поета розповідав та читав його вірші пан Леонід Романюк. Також вірші Олеся Степаненка читали лозівчани – Світлана Кушнір та Ольга Мухарєва. Серце огортав смуток, на очі просилися сльози, але водночас було так приємно, що «Ми зробили ЦЕ! Зробили це для тебе, Олесю!» Не «Могильний холод і пітьма» чекають на тебе, а тепло людських сердець, до яких ти увійшов своїми віршами!..
ГОСТІ
Поетів було багато. І хотілося кожному дати слово, але час наглив – довелося встановити регламент. Коротко про тих, хто радував нас своєю творчістю.
Харків. Олександр Євтушенко – професійний філолог, колишній викладач Харківського педагогічного університету, автор збірки віршів "Рай-дивограй" (дитяча книжечка, що однак призначена і для вчителів та вихователів). Друга збірка - "Печаль одинака" - політична сатира на наше сьогодення. Лозівчанам пан Олександр презентував переспіви українською середньовічної ісландської поезії – незвичної для нашого сприйняття, але такої, що захоплює своєю медитативною повільністю й вишуканістю.
Олександр Приймак - член Конгресу літераторів України, керівник харківського відділення Міжрегіональної спілки письменників України (альтернативна до офіціозної СПУ), дворазовий призер поетичного фестивалю "Пристань менестрелів" (Балаклава), кількаразовий лауреат обласного конкурсу імені Масельського. Випустив збірку "Эхо белого танго" (пише української та російською). Займається дослідженням родинних зв’язків українських та російських письменників, а також дослідженням творчості Миколи Руденка щодо ролі інтелігенції в Україні. А також пан Олександр – актор трьох недержавних театрів і цим вже сказано багато. Вірші у виконанні талановитого актора – це ще один чудовий подарунок присутнім.
Микола Воловик. Чудовий бард, що своїми піснями під гітару не залишив у залі нікого байдужим. Закаблуки мимоволі вибивали ритм в такт гітарі. Він виконує пісні як на свої власні вірші, так і на вірші відомих поетів (приміром Богдана Лепкого), пісні у виконанні пана Миколи Воловика відомі й за межами України.
Наталя Рибак – уродженка Лозової, що нині мешкає у Харкові. Цей виступ був для неї вперше, але, сподіваємося, додасть наснаги для майбутньої творчості.
Оксана Сергієнко. Пані Оксана одразу привернула до себе увагу власною дещо епатажною готичною зовнішністю. Але її виступ не залишив ніяких запитань – перед нами надзвичайно цікава, щира й перспективна поетеса. Ще в школі вона була відзначена на багатьох конкурсах; окрім віршів (вийшла друком збірка «Бруківка») вона є автором невеличких мініатюр та дитячих казок. Також є стипендіаткою міжнародного благодійного фонду «Смолоскип» та лауреаткою україно-німецької літературної премії імені Олеся Гончара 2007 року у номінації «Журналістика» за цикл публіцистики «Повертаючись у травень».
Павлоград. Жанна Арішака – невисока жіночка, від якої йде таке неймовірно світло й тепло, що спершу дивуєшся – а чи можуть бути такі люди на світі? а потім стає радісно, що дійсно – можуть і до того ж – так близько. Пані Жанна виконує пісні під гітару й а капело, багато виступає серед павлоградського студентства, пише вірші й музику.
Подружжя Степаненків – Володимир та Алла. Громадяни Української духовної республіки, створеної в далекі вже 90-ті Олесем Бердником. Пані Алла – янгол-хоронитель для свого чоловіка, разом вони складають чудовий поетичний дует. Варто зазначити, що пан Володимир – один із засновників української незалежної преси, у 1988-1989 роках він доставляв в Україну газету «Альтернатива» аж із Прибалтики (бо ніде ближче неможливо було надрукувати), а також був одним із очільників незалежного профспілкового руху на шахтарській Павлоградщині, намагався поєднати соціально зорієнтованих робітників із національними прагненнями.
Леонід Настаченко – автор публіцистичної, часом різкої й безкомпромісної поезії, але водночас і ніжної та вишуканої інтимної лірики. Його вірші стали піснями у чудовому виконанні Жанни Арішаки.
Леонід Романюк – журналіст і видавець, редактор часопису «Вісник Козацьких військ України» та альманаху «Своє». Пан Леонід захоплює своєю щирістю й оптимізмом, відданістю українській справі. Окрім ролі ведучого, він також презентував слухачам кілька своїх «дрібничок», а також п’єсу «Купайло та Яруня».
Валентина Лісіна-Яворенко – автор кількох поетичних збірок, змістом яких є любов до людини, намагання покращити людський світ. Її вірші також покладені на музику Жанною Арішакою.
ВРАЖЕННЯ
Даний захід висвітлювався місцевими телекомпаніями та пресою, а найкращий критерій це, звісно, думки самих учасників. Щодо лозівчан, то вони залишилися надзвичайно задоволеними, а щоб не бути звинуваченим у суб’єктивності, наведемо тут враження деяких поетів, що брали участь у Форумі:
Олександр Приймак:
Вважаю, що «новою-старою» давно забутою ідеєю є те, що було раніше реальним. А саме – існування суцільного культурного поля від столиці до найвіддаленішого села. Тим більше, враховуючи сучасну так звану «кризу». Зокрема те, що держава не в змозі оплачувати працю навіть професійних акторів. Певним виходом із становища було б відновлення творчих поїздок і виступів як професійних акторів, так і знаних аматорських колективів. Я певен, що на Харківщині є чимало сучасних керівників, котрі сприятимуть організації цього.
Олександр Євтушенко:
Відбулося справжнє свято, може й не дуже вишуканої, але досить щирої і актуальної поезії.
Захоплює сам прецедент: лозівчани вшанували пам’ять СВОГО поета. Не великого, не геніального, а свого – слобожанського: яскравого, молодого, натхненого, котрий рано пішов із життя.
Я зустрічаюсь з таким вперше. Люди нарешті починають розуміти, що абстрактна любов до Батьківщини складається з цілком конкретних речей. Як от, наприклад, гордість за поета-земляка...
Все було чудово, а поезії – так як і забагато: не вистачило часу на спілкування. Але, як кажуть, не помиляється лише той, хто нічого не робить. Далі буде краще. Обов’язково!!! А ми готові до співпраці.
Вікторія Склярова, співзасновниця українського культурно-мовного клубу міста Харкова, гостя Поетичного форуму:
Організаторам – подяка за теплий прийом та змістовну екскурсію. Сподобалась весняна Лозова й родзинка – Краєзнавчий музей, його чудова експозиція, ентузіасти-співробітники. Учасникам – подяка за чудові пісні, поезії, приємне спілкування. Бажаю всім гараздів і натхнення.
Маємо надію, що Поетичний форум у Лозовій у майбутньому стане чудовою традицією, що об’єднуватиме митців з різних сусідніх регіонів – Харківщини та Дніпропетровщини (а можливо – й сусідньої Донеччини), виховуватиме любов до рідного слова, розвиватиме почуття прекрасного.
В’ячеслав Труш, м. Лозова
Бажаючих придбати відеозапис заходу, а також аудіодиски із записами української виконавиці з Павлограду Жанни Арішаки просимо звертатися за телефоном 80507618735 (В’ячеслав).
Фоторепортажі з Форуму Ви можете переглянути у фотоальбомі сайту - за цими ланками:
Сумно,дуже сумно...і чому так?Талантливі ,молоді...Так рано йдуть у інший світ!Дякую за матеріал,хоча я нікого не знаю з названих ,але проникся,подумав....
Переглянути КОМЕНТАРІ до ПОЕЗІЇ й ПРОЗИ та до новин:
на
сторінці
"НАШ
ТОП ++"
1
