Навіщо ми робимо Сайт поезії і прози розважальним порталом або Чому з «Анумо» пішла Поезія?
22:39
(від адміна сайту: ПРИ ОБГОВОРЕННІ ЗА КОМЕНТАРІ, НЕ СТАВИТИ ЗАУВАЖЕННЯ, МІНУСИ!!!)
Доброго дня, шановні «анумики»!
Хотіла лишитися осторонь усіх перепалок, суперечок і образ на нашому
колись такому дорогому і рідному «жовтенькому» сайті, аби зберегти
недоторканність того явища, яке зветься Поезією… Але не вдалося. Розцінюйте це як крик душі.
Те, що мене так давно не має на сайті, не означає,що я не спостерігаю
за тим, що тут відбувається, які зміни і корективи вносить у нього час і
нові користувачі. Так має бути – змінюється все, але керувати тим маємо
ми. Пам’ятаю «Анумо» на перших порах його створення… Розміщуючи
твори у далекому (як для мене) 2007 році (погодьтеся – доволі давно), я з
нетерпінням і хвилюваннями чекала коментарів. Мені тоді було 18 років… Я
дивилася на вірші і майстерність авторів з широко відкритими очима і
хотіла вчитися, вчитися, вчитися… Звісно, з певним протестом відстоювала
свою думку, страждала, коли критикували (а критика – була! При чому
найсправжнісінька!). Але яка я рада, що вона була… Куди ж без неї? Тим
більше, коли мені поради давали люди досвідчені у поезії… Неправда, що
вірші – це тільки певний стан (фізичний, емоційний, душевний). Ні. Це
насамперед праця, не побоюся сказати навіть ремесло. Пам’ятаю, на сайті
«Поетичні Майстерні» мене просто розбомбили за деякі вірші, які тут
хвалили. І та різкість допомогла. Не відразу, але… Надалі я намагалася
уникнути тих неточностей… Згадався вірш Володимира Самійленка
«Українська мова»: «…Так в пилу на шляху наша мова була, І мислива рука
її з пилу взяла. Полюбила її, обробила її, Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела, І, як зорю ясну, вище хмар
піднесла. І на злість ворогам засіяла вона, Як алмаз дорогий, як та зоря
ясна…» Дехто не вміє писати вірші сам, але вміє побачити, як має бути…
Ці люди називаються критиками. Вони роблять ювелірну роботу –
виокремлюють з усього вірша те, над чим треба попрацювати, аби досягнути
довершеності. Нікому не секрет, що ювелір нищівно обтесує зайві деталі у
тому чи іншому виробі. І лише наостанок плавно надає форми своєму
творінню. Так має бути і з поезією, хоч вона і вияв душі автора… Але не
кожен може бути тим ювеліром-критиком… Часом дивишся на поради і думаєш –
вони зовсім недоречні, навіть враховуючи те, що критик може бути з
десятками збірок, членом НСПУ і поважною людиною у поетичному колі.
Прислухáтися варто до порад, які стосуються більше форми вияву, ніж
змісту. Адже зміст – це те, заради чого і писався вірш. Кожен, хто
прийшов на цей сайт (нагадаю – Сайт поезії і прози, а отже, літературний
сайт), має взяти в руки книгу, яка називається «Теорія літератури».
Багато цікавих речей можна винести для себе з цієї книги і щодо форми
поетично твору, і щодо його навантаження. Римувати – дуже легко. А
написати вірш – важка праця. Тому і виникло таке поняття як «графоманія»
і воно, на жаль, все більше розповсюджується теренами Інтернету і
нашого сайту зокрема… Знову ретроспектива. Після того, як я
почала помалу «обживатися» на «Анумо», я зрозуміла, що література – це
моє життя. Життя хочеться прожити достойно, а отже, і писати відповідно.
Я вчилася на філологічному факультеті НПУ ім.. Драгоманова, де писало
багато студентів. Але похвалюся: коли принесла вірші своїй викладачці,
вона давала їх для розбору першокурсникам і сказала, щоб я працювала і
працювала, адже потенціал у мене дуже хороший. Так само сказала ще одна
викладачка, але набагато гостріше: «За деякі вірші тебе раніше б
відправили у заслання. Працюй!» Я була обурена до неможливості. Писати
не хотілося зовсім… Але знову зацитую хороший вислів «якщо можеш не
писати – не пиши», я не писати не могла… Тому і працювала. Зі
словниками, з теорією, читала, радилася, переживала… І недаремно. Я не
кажу, що мої вірші на дуже високому рівні, але вони вже не такі, як були
раніше. Досвід життя – хай малий – накладає досвід і на поезію, але
тільки за умови кропіткої праці над нею… Звичайно, сайт тоді для
мене був дивом. Не могла дочекатися, коли дорвуся до Інтернету, де вже
чекають такі рідні люди. Для мене «анумики» тоді були сім’єю… Усі різні,
кожен зі своїми почуттями, уподобаннями…ми ніби доповнювали один
одного. Пам’ятаю суперечки з Дідом, приколи Світлани Луцкової, Медбрата,
Немо… Дружба із Софійкою з Оксанко Первовою-Рошкою… Скажу дещо про
Софію… Ми подружилися дуже швидко. Зазначу: різниця між нами майже 10
років. Це багато, якщо зважати на наш вік взагалі: мені 18 було, Софії –
28… Але дружба зав’язалася. Було по-всякому: сварки, образи,
непорозуміння, скандали, приколи, радість, тепло – звичайнісінькі
стосунки, як у всіх людей… Пам’ятаю її закоханість в одного чоловіка, її
страждання через неможливість бути з ним… Почитайте Кримовську 2 роки
тому – вона була іншою… Як і я, як і кожен… Пам’ятаю, як раптом
з’явилася цезура на Олеся Ульяненка з його відвертою книгою… Глобальне
розповсюдження книг Карпи, Дереша, захоплення Подерев’янським… Певно,
така епоха… Її заборонити, забанити, винищити неможливо – людство через
це має пройти. Із хаосу народжується істина. Теперішній світ – суцільний
хаос. Ми не маємо права ховати правду, бо станеться як зі скринькою
Пандори…. Ми маємо це пережити. Ми маємо це проговорити, проілюструвати,
аби людина вивільнилася від тієї забороненої спокуси і стала сприймати
світ уже досвідченою і мудрою. Кожен робить свій вибір. Людство зробило
вже. Ховатися і втікати від того – не варто. Це легкий спосіб. А
навчитися розуміти і сприймати його, пояснювати майбутнім поколінням –
ось наше завдання. Показувати в усьому: в літературі, в музиці, в
побуті. Показувати скеровуючи на правильне світосприйняття. Дитина має
бути підготовленою до жорстокого світу, не до того, який створюють для
неї тато з мамою – казкового і безтурботного. Ні. Батьки ту казку довго
творити не зможуть і захищати завжди вони не в силі. Має бути органічне
поєднання світла і сірості, добра і печалі, радості і самотності. Має
бути все. Змалечку. Тоді діти виростуть сильними і не деградуватимуть,
що, на жаль, відбувається нині… Тому видалення віршів Іванни Дощ і
накладення на неї бану взагалі – свідчить про бажання сховатися від
правди, яка нас оточує. Мені подобався її виклик суспільству: ось!
дивіться! у мене так! А хто запитав її, чи щаслива вона тим життям… Чи
справді його сенс вона вбачає у насолоді фізичній… Ні… Кожен сприйняв у
міру своїх фантазій… Але навіть у романі Оксани Забужко «Музей покинутих
секретів» у криївці УПА відбувається оральний статевий акт… І що?..
Бажання зробити сайт суцільно світлим, сонячним – дуже добре. Але без
контрасту це неможливо. Тому він і став, вибачте, прісним. Пішла
Кримовська, Луцкова, Зоряна, Кузан, Гунько, Василь Роман, Катя Рубан,
Тамара Ганенко, Тичко… Чому? Стало нецікаво. Захотілося емоцій,
зауважень, критики. Люди хочуть розвиватися, а тут, на жаль, це тепер
неможливо. Часом треба різко сказати щось людині, аби вона замислилася,
часом насварити. Має бути і напруга, аби був результат. Не можна
постійно відпочивати і насолоджуватися. В усьому має бути контраст. Має
бути сварка врешті! Не постійно, ні. Задля вирішення проблеми. Думки у
всіх бути однаковими не можуть. Має бути повага і самоповага, але не
відсторонена, а людська… Якщо це справді варто того, що ми робимо…
Звісно, є інший вихід: не писати, що це сайт Поезії і прози, а просто
розважальний портал. Тоді не буде критики, зауважень, а як наслідок –
самовдосконалення… Але, задумаймося, чи цього ми хочемо насправді?
З правил сайту (їх видно, коли реєструєтесь на сайті. Хочете побачити зараз - "вийдіть з аккаунту, та натисніть "Реєстрація"):
Сайт - це громадське місце. Тому, як і у кожному людному місці, прохання дотримуватися загальнолюдських правил поведінки.
Сайт формують користувачі. Тому, це є Ваш дім. І Ви, як його господарі, дбаєте за те, щоб у ньому було гостинно і затишно. Амін слідкує за тим, щоб сайт був затишним не лише для авторів, але й для гостей. Тому, твори які на думку адміна можуть викликати негативні емоції у значної кількості людей, ВИДАЛЯЮТЬСЯ (це і про коментарі). Це ж стосується і форуму. Такі твори або повідомлення на форумі будуть видалені (обов’язково відбудеться повідомлення автора публікації).
А я плакати хочу. Сховатись у подушку і ревіти так, доки не витече уся образа, усі болі, які тут були протягом останніх місяців. Сонечки мої, я люблю Вас! Правда, не всіх.... Хоча і тим іншим зичу лише щастя та віри у слово та його силу! Слово убиває і слово лікує. Якщо не збираєтесь володіти таїною слова, то не чімайте його краще....
Софіє, давай заспокоїмося, і спробуємо почати все спочатку. відносини відносинами а поезія - це велике діло! Я звикла вас усіх ТУТ бачити. Не будемо звертати уваги на тих, кому хочеться нас образити, але нехай молодь, котра прийшла на сайт повчитися - повчиться у тебе, Катрусі, Тичка та інших, та і ми повчимося. Софіє, мені набридло читати вірші, у яких смисл тільки у назві, а далі - НІЧОГО. нічого цікавого. ФУ...
На майбутнє: хто не бажає, щоби його твори коментував певний користувач, напишіть йому про це до привату. Не розуміє вашого прохання, пишіть мені. Якби так усі робили, більшості конфліктних ситуацій не було б. хоча тоді навіщо розміщувати тут вірші
Привіт Катрусю.Дуже потрібна і чесна стаття.Ще щось добавити напевне важко,єдине, можу прокоментувати.Я не є великою акулою пера,хоча легко можу розрізнити твір,який народжується в пориві почуттів від писанини , для якої для рими чи для змісту слова притягують "за вуха".Чесно зізнаюсь в мене самого є такий твір,можливо і не один , але мова зараз не про те.Останнім часом також тільки спостерігаю , правда , дуже рідко заходжу на сайт через брак часу.Тому наразі не володію всією інформацією.Але суть справи я зрозумів.Повністю згідний з Тобою Катрусю : "Часом треба різко сказати щось людині, аби вона замислилася, часом насварити. Має бути і напруга, аби був результат. Не можна постійно відпочивати і насолоджуватися. В усьому має бути контраст. Має бути сварка врешті! Не постійно, ні. Задля вирішення проблеми. Думки у всіх бути однаковими не можуть. Має бути повага і самоповага, але не відсторонена, а людська… Якщо це справді варто того, що ми робимо…" Тай справді, як можливо оцінити який твір шкодить сайту ,який ні.На мою думку вся критика ,інколи надзвичайно жорстка,має право на існування .Звичайно ,якщо врна,критика,не переходить в відверте хамство. Завжди згадую собі таку історію (не пам*ятаю звідки вона) По мінному полі йшов загін.Ступали слід у слід.Спереду йшли солдати з металошукачами.Один солдат з загону,хотів бути першим і вирвався з колони , побіг вже по провіреному маршруту і підірвався на міні. Він не виконав наказу ступати слід у слід,але яке його назвати? Недисцилінований зрадник,чи можливо герой,який своїм вчинком вр*ятував комусь життя? Можливо мною не зовсім вірно проведена паралель,але я тільки за те ,щоб наш сайт не залишався однотонним і щоб "інакомислящим" також тавали право виражати свою думку. Катрусю,не бери дурного до голови,а тяжкого до рук.Час розкладе все по своїх містях.Наразі Вітаю тебе з наступаючи Новим роком і Різдвяними святами.Вір мені- все буде добре.Успіхів і натхнення.
Дуже хороший, багатогранний сайт добрих і строгих людей. А розчарування покинуть Вас, коли за чорною смугою життя почнеться біла. Дякую за можливість відвідувати цей рідний жовтенький сайт.
Переглянути КОМЕНТАРІ до ПОЕЗІЇ й ПРОЗИ та до новин:
на
сторінці
"НАШ
ТОП ++"