Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток
Нд, 22.12.2024, 21:47
МЕНЮ САЙТУ

Форма входу
Розділи новин
Новини та статті - культура [347]
Поезія, література, проза, музика, мистецтво
Новини та статті: суспільство, політика [806]
Не пов'язане з л-рою та поезією
Усе навколо нашого поетичного сайту [127]
Поради новим користувачам, оголошення, акції, тощо
Літературні конкурси, фестивалі, літ. премії, акції [216]
Вірую... [17]
На релігійну тематику
Постаті [27]
Про поетів, прозаїків, історичні постаті...
Зі святом! [154]
Вітаємо зі святами
Історія, етнографія [29]
Статті на історичну тематику
Куточок читача, глядача і слухача [30]
Що варто прочитати, переглянути відео, послухати...
Куточок споживача [101]
Корисні поради, рекомендації
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Опитування для Вас
Як Ви дізнались про сайт?
Всего ответов: 424

ПОМЕР ВИДАТНИЙ ПОЕТ І ПИСЬМЕННИК. ВІЧНА ПАМ"ЯТЬ.

 

У Мюнхені, на 95-у році життя помер видатний український поет та прозаїк, перекладач, журналіст, лауреат Національної Шевченківської премії, останній неокласик української літератури Ігор Васильович Качуровський.

Як повідомив його товариш, ніжинський підприємець, керівник благодійного фонду "Ніжен" Микола Шкурко, згідно волі покійного прах його буде похований у Крутах, на батьківщині, біля "Дому над кручею" (назва автобіографічного роману майстра).

Ігор Васильович Качуровський народився 1 вересня 1918 року в місті Ніжин (Ніжен) у родині випускників Київського університету. Батько був юристом, згодом спеціалізувався ще й з економіки, певний час обіймав посаду помічника державного секретаря Центральної Ради. Мати закінчила жіночі курси при Київському університеті з фаху історії.

Перші 12 років прожив у с. Крути (нині Ніжинського району Чернігівської області). 1932 сім'я, рятуючись від репресій, виїхала до Курська (Росія). Навчався в Курському педагогічному інституті, де викладали Борис Ярхо, Петро Одарченко та ін. (до 1941 р.); 1942 року повернувся на Україну, в 1943-му рушив на Захід, з 1945 р. — в Австрії.

Друкувався від 1946 р., наступного року одержав премію за новелу «Пашпорт»; співпрацював із редакцією журналу «Літаври». Один із членів-засновників Спілки українських науковців, літераторів і мистців у Зальцбурзі.

У 1948 р. еміґрував до Аргентини. Жив у Буенос-Айресі, працював робітником у порту. Водночас редаґував журнал «Пороги», був співробітником журналів «Овид», «Мітла», «Нові дні». Був слухачем Графотехнічного (літературного) інституту (1958-62), у 1963-64 рр. — викладач давньої української літератури в Католицькому університеті, у 1968 р. — російської літератури в університеті El Salvador (Буенос-Айрес).

У 1969 р. виїхав до Мюнхена (ФРН), однак залишився громадянином Аргентини. Як літературний оглядач української редакції Радіо «Свобода» в 1970-80-х рр. підготував і начитав понад 2 тис. радіобесід. В Українському вільному університеті (Мюнхен) захистив докторську дисертацію з філософії «Давні слов'янські вірування та їх зв'язок з індо-іранськими релігіями»; від 1973 р. — викладач УВУ, від 1982 — професор; на філософському факультеті викладав віршознавство, стилістику, теорію літературних жанрів, історію української літератури 1920-30-х рр., історію середньовічного європейського письменства.

Член об'єднання українських письменників на еміґрації «Слово», Спілки аргентинських письменників SADE (Sociedad Argentina de Escritores), Національної спілки письменників України (з 1992).

Цього року завдяки сприянню Миколи Шкурка побачила світ вибрана збірка поезій Ігоря Качуровського "Лірика". Благодійний фонд "Ніжен" та правління обласного товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка зверталися до голови обласного відділення Спілки письменників України Дмитра Іванова з пропозицією спільного відзначення 95-річчя Ігоря Качуровського. Ювіляр не дочекався відзначення...

 

Там сьогодні ті самі шипшини,
Багряніють кущі винограду...
І невже це назавжди, без зміни,
І рятунку нема, ні розради?

(«Тут, на півдні, весна невесіння»)


Світла пам'ять останньому неокласику, не впійманому лукавою постсовєтською українською літературою! 

Розділ новин: Новини та статті - культура | Опубліковано: natalka7474



Коментарів: 3
avatar
1 virchi • 23:59, 20.07.2013 [Лінк на твір]
Було б добре, якби додали, хоч у коментарях, ще кілька його творів...
avatar
2 natalka7474 • 00:42, 21.07.2013 [Лінк на твір]
1918 — наші дніКачуровський Ігор Васильович (1 вересня 1918)Поет, прозаїк, перекладач, редактор, радіожурналістАвтор поетичних збірок «Над світлим джерелом» (1948), «В далекій гавані» (1956), а також поеми «Село» (1960); прозових творів «Шлях невідомого» (роман у двох книгах) (1956), комедії «Еміграційна лихоманка» (1949), повісті-п’єси «Залізний куркуль» (1959), «Дім над кручею» (продовження «Шляху невідомого» (1966)). Працював журналістом на радіо «Свобода» в Мюнхені (1968 – 1990)Видав ряд підручників та монографій; розвідку «Новеля як жанр» (1967), «Фоніка» (1984), «Нарис компаративної метрики» (1985), «Строфіка» (1967), упорядкував «Хрестоматію української релігійної літератури. Поезія. Книга І», збірки «Українська готична новела», «Генерика і архітектоніка», «Українські поети в російських перекладах», «Український сонетарій», бесіди про українських письменників «Променисті сильвети» (тисячі сторінок радіокниги з авторських програм станції «Свобода»).
avatar
3 natalka7474 • 00:50, 21.07.2013 [Лінк на твір]
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Де вечори з євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.16 квітня 1935.

Село («Корови моляться до сонця…»)
Корови моляться до сонця,
що полум’яним сходить маком.
Струнка тополя тонша й тонша,
мов дерево ставало б птахом,Від воза місяць відпрягають.
Широке, конопляне небо.
Обвіяна далінь безкрая,
і в сивім димі лісу гребінь.З гір яворове листя лине.
Кужіль, і півень, і колиска.
Вливається день до долини,
мов свіже молоко до миски.

 Сірий гімн

Стовпи із попелу угору!
Міста в дротах — під вітром ліри.
Це тут, де мурів скупість взором,
без сяйва навіть сонце сіре.Тут люди, мури і бацилі
тим самим піддані законам
і тулуби печей похилі,
де розцвітають іскор грона.Хто падає, за ним не тужать,
бо срібло сліз не для розтрати,
скупі на скарб навбач байдужий.
Хвалю життя шорстке й сукате!.

ComForm">
avatar

Переглянути КОМЕНТАРІ до ПОЕЗІЇ й ПРОЗИ та до новин:
на сторінці "НАШ ТОП ++"
 

     
  Хостинг від uCoz