Немає "москалів" між нас, нема "бандерів,"
а, є - знедолений вкраїнський люд.
І є сім'я московських ненажерів ,
захочуть - милують, а схочуть, то й уб'ють.
Брати зі Сходу, плачем разом з вами,
коли в копальнях ваші діти мруть.
І серце розривається у мами,
в моєї мами, як на шахтах дзвони б'ють.
А батько твій не може самокрутку
від трепету в руках одразу запалить.
А мій в той час, сльозу ховає хутко,
біда не в нас. Та в нас також болить...
З Донецька - ти, а я живу у Львові,
приїдь у гості, хлібом поділюсь.
Не страшно, що різниця є у слові,
я іншого, мій братику, боюсь.
Боюся тих, хто ділить нас з тобою:
(в той час витесує гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою,
мовляв, хай чубляться "презренные рабы."
У мене на столі лиш картоплина,
а ти, хто-зна, чи й вчора їв.
...Я вже не хочу, щоб моя родина,
й твоя також кормила упирів!
Немає "москалів" між нас, нема "бандерів,"
є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я!
І купка є московських людожерів,
то не вони... А ми - одна Сім'я!
Нема ні донецьких , ні львівських - є лише українці. Ясно що ми різні - на заході може менш рабські духом, і багато вільних духом людей , на сході менше , а все через страхи . Я памятаю одну історію про Харків. В дуже далекому 1976 році я відпочивав біля Харкова , в будинку відпочинку , у селі ( чи може так називався будино відпочинку ) Високий , як їхати з Харкова на Мерефу . І там спілкувався з місцевими юнаками , бо я сам тоді закінчував училище , і був юнаком . Молодим і юнакам було нелегко вийти за межі будинку відпочинку , бо багатьох страшили , і навіть злегка побивали , тобто молоді хлопці які там зі мною відпочивали ходили з синяками , і мені радили не виходити за мені будинку відпочинку ( за територію без мами , бо я відпочивав з мамою) . Але я зустрів колєгу із Львова , якому місцеві навіть приносили сигарети , і активно спілкувалися . І ось що він мені розповів про те , чого його так шанують там. Його в перший же день злапали , а він почав їм кричати - " Я бандера , дам знати і приїдуть мої побратими і вас повбивають...", ті місцеві , від такої наглості оторопіли , заспокоїлись, запропонували йому випити, закурити . Але він не пив , але закурив.І тоді він мені розповів що було далі. Вони почали його розпитувати про Львів , він витягнув газету , яка називалася "Вільна Україна" , але не показував її зміст ( ясно вона була комуністичною) і сказав - Ось бачите , в нас навіть газета називається Вільна Україна - бо ми там на Львівщині нікого не боїмося, у нас під стріхою у кожного захований шмайсер , а в деяких селах досих пір орють городи тарками . ( тобто , як кажуть вішав лапшу на вуха) і вони йому вірили , а коли я сказав що я , як в пісні співається " А я хлопець із Самбора , тато спить , мама хвора , гуляю, співаю,як х...лера...", що я із самого передгіря Карпат , то вони мене "зауважали" , і навіть охороняли всіляко , і ніколи не рухали , а я лише підтакував про те , що казав колєга із Львова. Тобто ми різнимося лише тим - що немючи інформації тамтешні люди на сході , вірять до сих пір, що десь в Карпатах , як кажуть ще живуть бандерівці і пускають під укіс вагони і нападають на тих хто проти Вільної України ! Чутки - це вбивство душ людей на сході , наш націоналізм - це любов до рідної землі , а на сході , вони трішки по іншому цю любов розуміють , і є ще дуже наляканими , і тому їм важко зрозміти те за що боролися спражні бандерівці , а не переодягнені смершівці і кагебівці ( тоді по іншому називалися ) у форму бандерівців і знущалися із солдат і інших людей . Так само тепер - хіба мало людей з усіх боків , які себе видають за тих якими вони насправді не є - і ЦЕ ГОЛОВНА НАША БІДА УСЮДИ !
Переглянути КОМЕНТАРІ до ПОЕЗІЇ й ПРОЗИ та до новин:
на
сторінці
"НАШ
ТОП ++"