НАЗАВЖДИ - ТІЛЬКИ УКРАЇНА

Хто вірить в що – це і здобуває в житті . Я вірю в Україну , я шукаю шлях її справжньої волі , шлях справжньої людини , шлях виходу із кризи , шлях справжнього життя . Без віри в Україну , в її людей , в те що є ще патріоти – не можна підніматися на боротьбу , а справжній патріотизм – деколи навіть силою , але заставити зло працювати на правду , гроші – працювати на народ , а інакше , навіщо було вчитися в інститутах , здобувати освіту , для того щоб ще краще і нахабніше обкрадати людей . То хто буде панувати – ми , правда і честь – чи вони – нахабство , брехня і облуда . В що ми віримо !
     Чому будуємо нове життя – щоб руйнувати , і ворога просити в рідну хату , чому ми створюємо собі сімю – щоб потім розлучатись , чому не вміли кращого собі для серця віднайти . Чому ми бідні кажуть , що дурними були , та ні , оце усе брехня , ми лише про Бога у душі забули , не чули як співає правда й проситься у світ , а ми їй крила обрізали у брехні , щоби не вирвалася в вільний політ , ми далі йдемо у життя нове , але сліпі , і нас мов кошенят потоплять але не у воді , а в крові наших дітей , братів , батьків … Чому ми не такі чудові одні для одних у житті , і кланяємось всім на світі , і кажемо що Євро краще за рублі …Але брехня усе – найкраще – рідна мова в світі , найкраще рідна земля , якщо вона навіть є камяна , найкраще родичі і рідні , хоч часто може вони й бідні , зате на рідній стороні життя , а на чужій хоч гроші є але там душі рідної нема , а чужомовна у душі безсила , і мало нам там розуму вділила … Чому …

МИКОЛА  ЛУКІВ

ХИМЕРНА ПРИТЧА ПРО ВІРУ

Лягає утома на душу ,
Мов сива імла на долину .
Колись я покинути мушу
Кохану свою Україну .
Здіймусь понад воду і сушу ,
У зоряні простори злину
І порох із крил своїх струшу
Під інопланетну калину .
Зійдуться у коло , мов тіні ,
Близькі та далекі предтечі ,
-Ну , що там життя на Вкраїні ?—
Спитають , обнявши за плечі .
Скажу їм , що зміни невтішні
І нічим хвалитися , браття .
Нещасті нові і колишні
Над краєм висять як прокляття .
Розтрачуєм розум і сили
На чвари дрібні і нікчемні .
Чорнобилем землю струїли
І храми споганили древні .
Лишились голодні та голі ,
І соромно світу признатись ,
Що навіть в пориві до волі
Немає снаги об’єднатись .
Вмирає і пісня , і мова ,
А як же без мови та пісні ?..
Предтечі мовчать – ані слова
На речі мої лиховісні .
Лише розмикається коло ,
І в хмарах обличчя зникають .
Навколо – і порожньо , й голо ,
І предки мене не приймають .
І я повертатися мушу
На рідну мою Україну ,
Вселивши очищену душу
В народжену щойно дитину .
Яка їй судилася доля ,
Не відаю я і не знаю ,
Та вірю  : сподівана воля
Прийде до стражденного краю .
І діти грядущого віку
Здійснять , чого ми не здійснили .
І цю свою віру велику
Я буду нести до могили .
 
Принести в душу України волю і віру в те що воля може бути , це основна мета всіх справжніх патріотів , бо інакше , всім нашим потугам – гріш ціна !
19.10.2014 13:57:56