Лі́на Васи́лівна Косте́нко (* 19 березня 1930, Ржищів, Київська область) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. Мати Оксани Пахльовської. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).
Наведу лише цитати з творів видатної поетеси • І все на світі треба пережити. І кожен фініш — це, по суті, старт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт. («Пісенька з варіаціями»)[1] • Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа — то тихе море сліз. Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна. («Маруся Чурай»)[2] • Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.[3] • В дитинстві відкриваєш материк, Котрий назветься потім — Батьківщина.[3] • Не треба думати мізерно, Безсмертя є ще де-не-де…[3] • Я б просила у цьому сторіччі хоч би той магазинний мінімум: люди, будьте взаємно ввічливі.[3] • Де воля спить, її ще й приколишуть.[3] • Народ шукає в геніях себе.[3] • Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там.[3] • Душа — єдина на землі держава, де є свобода чиста, як озон. Кордон душі проходить над світами, а там нема демаркаційних зон.[3] • Ще не було епохи для поетів, Але були поети для епох.[3] • Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста.[3] • Єдине, що від нас іще залежить, — Принаймні вік прожити як належить.[3] • Якщо платити злочином за злочин, то як же й жити… на землі?[3] • Історія проситься в сни нащадків.[3] • Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.[3] • Клаптенята паперу — то смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою.[3] • Поразка — це наука. Ніяка перемога так не вчить.[3] • Шукайте посмішку Джоконди, Вона ніколи не мине…[3] • Ми — атомні заложники прогресу.[3] • Я знаю грамоту свободи — її підписують мечі![3] • З-за ґрат свободу краще видно.[3] • Страшні слова, коли вони мовчать.[3] • Єдиний, хто не втомлюється, — час.[3] • Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе. • Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини — ніщо. • Нікчемність — рідна сестра підлості. • Розніжені й розбещені індивідууми формуються тоді, коли в їхньому житті домінує єдина радість — радість споживання. • Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини. • Той, хто не знає меж своїм бажанням, ніколи не стане гарним громадянином. • Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька. • Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний. • Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість. • Совість — це емоційний страж переконань. • Роки дитинства — це насамперед виховання серця. • Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя. • Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком. • Той, хто по-справжньому любить Батьківщину, — з усякого погляду справжня людина. • Людина така, яке її уявлення про щастя. • Егоїзм — першопричина раку душі. • Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок. • Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й гідності, процвітає моральне невігластво чоловіків. • Якщо люди говорять погане про твоїх дітей — вони говорять погане про тебе. • Багато лих мають своїми коренями саме те, що людину з дитинства не вчать керувати своїми бажаннями. • Музика — це мова почуттів. • Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором'язлива. • Закоханий у себе не може бути здатний на справжню любов. • Людина звелася над світом усього живого насамперед тому, що горе інших стало її особистим горем. • Сім'я — це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави. • Чи нас Господь почує усіх разом, коли з нас кожний просить про своє?[4] • Мені соромно за мужчин моєї нації. Вони можуть схопитися за голову, за серце, за матню, за кишеню — вони ніколи не схопляться за зброю! («Записки українського самашедшого») • Коли я ще раз почую, що Україна встала з колін, я випишуся з українців. Якщо українці це не опротестують. Хто встав із колін? Як на мене, теперішнє оце обурення все-таки молодь в основному підняла. Старші дуже переживають, у старших сльози стоять на очах від того, що зараз відбувається. Але сказати, що це Україна встала з колін, не можна, бо ця молодь ніколи не стояла на колінах. Не стояли ж ви на колінах? Як вам ця ідея, що ви стояли на колінах? Навіть я у своєму віці не стояла ніколи на колінах.[1] • Якщо нації весь час кажуть, що вона упосліджена, меншовартісна, менталітет не такий, вона спить, вона стоїть на колінах, у неї апатія, і весь цей набір, іде абсолютний психологічний демонтаж нації.[2] • Люди, яких можна поважати, вже дорослі. [3] • Зараз все менше людей, в яких уособлюється Україна, які готові за неї боротися, в яких є ота цивільна одвага, про яку писала Олена Теліга. І от коли таких людей все менше або у них немає цивільної відваги, через те України зараз ніби немає.[4] • Поки що я можу з жахом сказати: докотили Україну до прірви і поки не з'явиться ота цивільна відвага в людях, доти вона так і буде ця Україна — декоративна. Незалежність ворушить «вусами уві сні». [5] • Троянда — як кохання, може завдати болю, якщо не вмієш її узяти. • Біженці завжди біжать зі сходу. • У заповіті [В. Леніна (п.а.)] є дуже цінна вказівка вождя, на жаль, не врахована його наступником, що перш ніж будувати соціалізм, треба випробувати його на дрозофілах. • «Політичної біжутерії не ношу!» — цими словами поетеса відмовилася від звання Героя України[5].