Бора Богдан (справжнє ім’я — Борис Шкандрій; *11 квітня 1920, с. Павелче (тепер Павлівка Тисменицький район — †20 серпня 1997, Лідс, Англія) — український поет, педагог, журналіст, громадський і культурний діяч. Учасник визвольних боїв 1940-х pp. у складі дивізії «Галичина».
Одна з поезій
Заспів
Не дивуйсь, що ця пісня журлива, Наче шелест вечірніх трепет. Мене мати напевно родила, Коли в плавнях шумів очерет.
А, можливо, купавши в любистку, Мати в смутку співала пісні І встеляла журбою колиску, Коли зорі цвіли в далині.
А, можливо, той місяць, що в ночі Заглядав у колиску з вікна, Влився тугою в серце і в очі І тепер кожна пісня сумна.
Не скажу, не збагну, бо не знаю... А, можливо, тому ще сумна, Що степи мого рідного краю, Я родився я, рвала війна. 1.7.44
Тетяна Анатоліївна Винник (11 квітня 1984, Ніжин) — українська поетеса, дитяча письменниця, журналіст, перекладач. Перекладає з російської, англійської та болгарської мов.
Один з творів
*** Він любив її. А вона — розхлюпана, неозора, Самотня й солона — Схожа на Чорне море — Із монетами, суднами, ланцюжками — На дні, Медузами і перлинами, Із потопельниками, що зрослися із нею спинами. Вона була, як висока хвиля Із м’якого пінявого текстилю. Вона була прихованим в шафі скелетом І його амулетом. Коли під язик вона клала місяць Із потойбічним корінням — У ньому ламались усі паралельні лінії І він колихав її у сітках багряних, Щоб гоїлись рани. Болісно проростали із солі два темних тіла, Клялися і розривались, І без вогню горіли, Зашиваючи світ у бурштинове коло безмежжя, — Він тоді їй належав. Одягнувшись у рану її гарячу, Він багато для неї значив. Вона виростала з піщинки і падала ницьо, Ніби думала тільки сниться… І на ранок об берег билась, Ніби справді лиш снилась. Вранці він ховав у шафу приховані скелети Збирав водорості і кидав монети, Аби повертатись в її секрети, Аби ловити високі хвилі… Аби долати далекі милі, І ненавидів своє безсилля, Бо підкорявся її свавіллю.
Каменчук Валентина Віталіївна (*11 квітня 1956 с. Дружня Бородянського району Київська область) — українська поетеса, перекладач. Член Національної спілки письменників України. Працює старшим науковим співробітником у Національному музеї літератури України. Пише поезії для дітей та дорослих. Автор статей з проблем сучасної української літератури для дітей. Перекладає з болгарської мови.
Одна з поезій
Загадка
Я руда, низького росту, Хитра я і довгохвоста. На курей я вельми ласа – В них таке смачненьке м'ясо… Вовку-брату я сестриця, А зовуть мене… (лисиця)
-=-----------------------------------
Вікторія Стах (нар. 11 квітня 1969 р., Київ) — українська поетеса, есеїстка, перекладачка, журналістка. Літературні псевдоніми — Мстислава Чайка, Яніра Мева, Мотря Чуйбіска, Жирка Зиґзиця, Віктір Остап.
Один з творів
* * * Коли єдналися дерева у сутінкових зойках вулиць, Дажбог закинув свій бавулик на дужі плечі. Корінно, кронно, пагінцево, заклично так скликали парки в ошатних сукенках альтанки у тихий вечір. А ми прозорі, безтілесні прийдешній ранок пильнували і млосний дух п’янких конвалій лизав нам плечі.
0