Старовойт Ірина Миколаївна (*6 липня 1975, Львів) — літературознавець, поет, перекладач
***
Неписаним правилом є не писати про нас.
Рухи для двох щиріші, доки без назв.
Сніги утікають, зрадивши зиму й тих,
хто до весни дожити так і не встиг.
Небо кругле й безлюдне. Небо знає печаль.
Темні води розлуки хлюпочуть своїми звичаєм
в непочатих дощах. Проти хвилі пливем, пливем.
Тільки щось не пускає: смертне, значить, живе.
На старих фотографіях біло-коричневі дні.
Білі стіни будівель коричні по другій війні.
Так вертали додому. На лицях оздобний піт:
посивілий мій вуйко, а поруч – наопаш – дід.
Тим то снились бабуні (щоночі) четвертий рік,
а бабуня боялись сон той змити з повік,
лиш сплакнувши. Лишали нам, бо пора,
кілька правил поводження – заповідей добра.
Хліба просити в молитві на день, терпіння – на вік,
слухати й дурнів, бо мудрі не все праві.
Не склинати при дітях, не залишати сміття
у періоди затишку (цілу решту життя).
Очі згори пильнують за тим раз у раз.
В кожному домі спогади старші за нас.
Ірина Старовойт, «Гронінгентський рукопис»
Станіслав Болеславович Чернілевський (*6 липня 1950, Жван) - поет, кіносценарист, кінооператор, режисер кінодубляжів українською мовою. Учасник Революції Гідності, на якій отримав п'ять кульових поранень (по словам самого Чернілевського) у ніч з 18 на 19 лютого 2014. Етнічний поляк.
Із творчості
Забула внучка в баби черевички…
Дитячим сміхом бризнувши в зело,
За повелінням вікової звички
Перекотилось літо за село.
Махнуло рученя на бензовозі —
І курява вляглась після коліс.
А бабка все стояла на дорозі,
Хустинкою торкаючись до сліз.
І вийшли в небо зорі-жаровички,
І тихо бабка посеред села
Малесенькі дитячі черевички
У спорожнілу хату занесла.
Лягла собі. І світло не світила.
Торкнулась черевичків перед сном —
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.
|