СЕРІЯ - ПОЕТИ. І́гор Калинець, Анатолій Мойсієнко, Юлія-Ванда Мусаковська
07:37
І́гор Миро́нович Калине́ць (нар. 9 липня 1939 в Ходорові) — поет і прозаїк, один із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько—самвидавного руху в Україні, політв'язень. Живе і працює у Львові. Автор сімнадцяти поетичних збірок, написаних у період між серединою шістдесятих та 1981 роком. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка.
Один з творів
* * *
Я радо йду у твій полон,
в зіниці звабливі і темні.
Із човників твоїх долонь
стікає сонця мед на мене.
І виростає маєво густе,
ростуть над нами дивні трави.
І пахеш ти, як синій степ,
омитий свіжими вітрами…
А потім понесеш в очах,
в зіницях
радість невгасиму,
що в травах
травень нас звінчав,
що дав нам сподівання сина.
Анатолій Кирилович Мойсієнко (* 9 липня 1948, с. Бурівка, Чернігівщина) — український поет, мовознавець і перекладач. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Один з віршів
I розхитано меви... Живемо на тих-зорi
У могуттi лiт тугому.
I що гори Пирогощi?
Конар - бог обранок,
М`ят-сила - за листям...
I нi тiнь-лопотiнь... нi тополь... нi тiнi.
Юлія-Ванда Мусаковська — українська поетеса та прозаїк. Перекладачка шведської літератури.
Цікава поезія
cпасіння
розсипається птаство ніби з руки насіння
і ряднина над ним розіпнута синя-синя
значить випаде сніг і дарма не чекай спасіння
переждемо і перебудемо — ти і я
і сніги забіліють пишні як горностаї
говори гомони ти моя найцінніша з таїн
обірвалася пісня бачиш — я відлітаю
після зникнення мусить бути пора появ
після холоду мусить бути пора відлиги,
затискаю долоні зимні кричу — оклигай
ми усі відіграли ігри своєї ліги
і закрито сезон допіру і до весни
і закриті до скрині давні перестороги
зачепились ми за гачки за свої пороги
і летять не сповиті місяцем круторогим
снігові пластівці — і наше спасіння в них
*** вона ховає до шухляд серця коханців слонячі бивні сувеніри з літніх мандрів у жовтій майці баскетбольної команди вона зійде як завше на останній станції вона зійде як завше на останній стадії своїх надій – повнометражних кінофільмів і гострий дощ атакуватиме повільно її – овечку що згубилася у стаді не усвідомивши овечої природи поміж накидок із блакитної церати вона пливе додому плісняву стирати з окрайця стелі у порепаному ґроті – така подоба передчасного причастя коли слова зависли десь на півдороги коли думки ще не прочитані як блоґи а в холі запах розпакованого щастя а в холі запах дратівливий-до-безтями вона дере шпалери нігтями даремно а із шухляди проростає райське древо і на гілках набрунькувалися адами Юлія Мусаковська
0