Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток
Пн, 29/05/17, 07:53
МЕНЮ САЙТУ

Форма входу
Логін:
Пароль:
Розділи новин
Ні - війні! Нет - войне! [45]
Вірую... [20]
Зі святом! [118]
Допомога [47]
Відвідувачі [42]
Сьогодення [563]
Благі справи [27]
Технічні питання [32]
Конкурси, огляди [117]
У поетичних спілках [49]
Новини: поезія, проза [174]
Шевченківські читання [10]
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

Опитування для Вас
Скільки Вам років?
Всего ответов: 1557
ІНФОРМАТИВНЕ
Календар новин:      

«  Травень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

загрузка...

Друзі! Запрошую Вас долучитися до створення новин про життя у поетичних спілках,
події літературного життя України та Світу.
Лінк для додавання новин у рубрику:
"Сьогодення" "У поетичних спілках"
 

 

 

 
Як забити осиковий кіл у тіло "русского мира" і його символу 9 Травня?

Як забити осиковий кіл у тіло «русского мира» і його символу – 9 травня


Марш слави Української повстанської армії (УПА). На банері портрети Євгена Коновальця, Степана Бандери та Романа Шухевича (зліва направо). Львів, 14 жовтня 2012 року

(Рубрика «Точка зору»)

Чи можемо сказати, що розпрощалися із рудиментом часів СРСР – 9 травня, або так званого «дня Перемоги»?

Не можемо з двох причин. Про 9 травня – «дєнь Побєди» – нам постійно нагадує Москва. Більше того, нас вбивають на Донбасі, щоб залишився цей день. Якщо не в календарі, то у головах українців.

Бо цей день для Росії важливий як символ їхньої окупації Європи і України зокрема. 9 травня 1945 року переміг «руский мир», а Україна програла. Росіяни 9 травня 1945 року відчули смак крові і перемоги. Їм хочеться відчути цей смак знову.

У самій Україні, яка, без сумніву, випрямила хребет і гідно б’ється з ворогом, ще, на жаль, дуже слабка традиція вшанування справжніх героїв. Маю на увазі тих, хто у роки Другої світової війни вмирав «за Україну», а на не за «родіну і Сталіна».

В Архіві ОУН маємо свідчення, що в період німецької окупації в Україні у 1941-1944 роках загинуло 4 тисячі 756 членів ОУН, в тому числі 197 вищого керівного складу. З-поміж них п’ятеро членів Проводу ОУН, номіновиних ще першим головою ОУН, полковником Євгеном Коновальцем (Ярослав Барановський, Омелян Сеник-Гребівський, Олег Кандиба-Ольжич, полковники Роман Сушко і Микола Сціборський). При цьому у Києві загинуло 627 ОУНівців, з-поміж яких видатна українська поетеса Олена Теліга.

Українська поетеса, діячка ОУН Олена Теліга (1907–1942)

Українська поетеса, діячка ОУН Олена Теліга (1907–1942)

 

Від 1943 року число втрат в основному складається з убитих у різних партизанських акціях на Волині і Поліссі.

Важливо наголосити, що в Архіві ОУН зберігаються виключно відомості про членів ОУН. А ще українці билися за Україну в лавах революційного крила ОУН, «Карпатської Січі» на Закарпатті, УПА «Поліська Січ», Української повстанської армії, дивізії «Галичина», інших українських збройних формувань.

Багато українців-націоналістів перебувало, мучилося і вмирало у німецьких концтаборах Авшвіца і Саксенгавзена.

Так, у Авшвіці німці навіть виокремили окрему «Бандера Групу», яка налічувала 67 осіб, із яких 17 загинули під час тортур, в тому числі брати Степана Бандери – Олександр і Василь.

У Саксенгавзені своїми садистськими нахилами щодо членів ОУН відзначився оберштурмфюрер Вірзінг. Саме він до смерті закатував Олега Ольжича – відомого поета і вченого, а під час війни керівника ОУН на окупованих німцями східноукраїнських землях. Цей кат також довів до самогубства Володимира Федака (псевдо «Голуб»), який під час війни був окружним референтом ОУН на Німеччину і Австрію. У 1943 році на Великдень, щоб покласти край тортурам і не зрадити організаційної тайни Володимир Федак отруївся ціаністим калієм.

Більшість жертв, які понесла ОУН під час війни, спочивають на українській землі. Але чимало українських націоналістів загинули на чужині, куди потрапили за наказом Проводу ОУН, або ж силою були вивезені німецькими і московськими окупантами.

Скажімо, у Франції від німецьких рук загинув Михайло Мартинюк. З метою боротьби з німцями він вступив до французького руху Опору і виконав низку сміливих нападів на німецьких офіцерів у Парижі, брав участь у нападах на німецькі транспортні колони, склади зброї і амуніції. В лютому 1944 року німці схопили його і розстріляли у форті Монт-Валерієн під Парижем.

Здається, французи більше знають про цього героя, ніж українці.

Відновлення історичної справедливості щодо жертв Другої світової війни має відбутися передусім у розрізі належного вшанування пам’яті тих українців, які усвідомлено, у дуже складних військових і політичних реаліях, взяли до рук зброю та синьо-жовтий стяг і віддати життя за Україну.

Іншими словами, осиковий кіл у тіло «руского мира» і його символу – 9 травня або «дня Побєди» буде забито лише тоді, коли навчимося гідно на державному рівні вшановувати українців, які в роки Другої світової війни билися і вмирали за незалежність і самостійність України. І не тільки 8 травня, коли у Європі завершилася війна, а постійно і з кожної нагоди.

Богдан Червак голова ОУН

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

 


Категорія: Сьогодення | Переглядів: 146 | Додали: ruhlyvy

Коментарів: 2
avatar
0
1 ruhlyvy • 00:12, 13/05/17
В Україні ще й досі ніхто на державному рівні реально не займається впровадженням ПРАВДИВОЇ історії участі українців у Другій світовій війні.
Влада, котра за її сутністю не є українською, займається ПРОФАНАЦІЄЮ українських ідей, а не повсякденним та всеохоплюючим насадженням їх в Україні.
Поки - так, Україна, з-дебільшого, продовжуватиме жити в історичному просторі СРСР з усіма цими святами-рудементами Совка.
 
avatar
0
2 ruhlyvy • 23:48, 14/05/17
В тему вищенаведеного матеріалу:

13 Травень 2017, 23:40


Політична карикатура Олексія Кустовського ПОДІЛИТИСЬ

(Рубрика «Точка зору»)
В українській столиці демонтовано останній пам’ятник Леніна. Остаточне зникнення з п’єдесталу більшовицького вождя збіглося з
рішенням Європейської ради щодо надання Україні безвізового режиму з ЄС.
Для мене це не просто збіг. Я не бачив жодної європейської країни – ані
у старій, ані у новій Європі – в якій Ленін визначав би ландшафт.
Звичайно, є країни, де до більшовицького вождя ставляться як до
помітного іноземного політика. Але поставити меморіальну дошку Леніну в
Швейцарії, якій не довелося дізнатися, що таке справжній комунізм і
терпіти пам’ятники вурдалаку в країні, спотвореній комунізмом – це
зовсім не одне і те ж.
У той час як в Україні зникає сама пам’ять про Леніна, в Росії воскресає пам’ять про Сталіна. Саме про Сталіна, не про Леніна. Ленін
після викриття культу особи Сталіна був символом «хорошого комуніста».
І, судячи з усього, сучасні правителі Росії не можуть погодитися саме з
цим образом вождя-гуманіста – бо справжній Ленін гуманістом не був
ніколи. Їм потрібен Сталін, тому що саме Сталін – це всевладдя держави і
страх світу перед Росією. Путін хоче, щоб його боялися і свої, і чужі.
Одиночний пікет у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2017 року

«Культ Перемоги», який в останнє десятиліття прийняв у Росії огидні дикунські форми, що не мають ніякого стосунку до самої історичної
події, багато в чому пов’язаний саме зі спробами повернути Сталіна в
історичну свідомість росіян. Це не так просто – тому що не просто
остаточно винищити пам’ять про репресії. Але це необхідно для країни, в
якої немає жодного бачення майбутнього – тільки страшне минуле, яким
хочеться пишатися. Але бажання є – і тому кожен День Перемоги стає
кроком до повернення Сталіна на п’єдестал, до відродження всевладдя
чекістів і страху світу перед непередбачуваністю Росії. Якщо чесно,
тільки заради цього – а зовсім не заради пам’яті – День Перемоги
російському керівництву і потрібен.
Цивілізаційне розлучення України і Росії багато в чому обумовлене не тільки тим, що одна країна прагне в сучасну Європу, а інша занурюється в
середньовічну азіатчину. Але і тим, що українці відмовляються від
Леніна, а росіян повертають до Сталіна. У наших умовах це є більш
визначальним, ніж українські надії на європейську інтеграцію і російська
химера Євразійського союзу.


Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
  • Віталій ПортниковСпівпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським
    кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських,
    російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та
    інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної
    програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У
    російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи»,
    присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.
    АВТОРА
    Тwitter
    RSS

avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")



             Украина онлайн
  Хостинг від uCoz