«Ми з вами однієї крові…»
Наприкінці весни у Червоноградському гірничо-економічному коледжі відбулося традиційне підведення підсумків конкурсу студентської поезії «Юне серце співає»-9. На конкурс подали свої поезії 24 студенти, з усіх творів за рішенням оргкомітету, до якого входили заступник директора коледжу Наталія Козарєзова та викладачі Оксана Заяць, Ірина Остапик і автор цих рядків, було вибрано 12 кращих, які були представлені у вигляді альманаху членам журі, до якого крім членів оргкомітету ввійшли Любов Бенедишин, Марія Мохналь, Віра Олеш, Юрій Хома, Анна Паращак-Ярема, Михайло Махник, Надія Заблоцька.
Учасники конкурсу: Анна Бабіна студентка групи1-ФБС-16, Тарас Григоришак – 1-ПМ-15, Роман Дубік – 2-ІПЗ-16 , Олена Захаревич –1-ПМ-16, Павло Клюса –1-РПЗ-14, Христина Ланьо –1-ЕП-15, Святослав Лужний –1-ФБС-16, Юрій Махно –2-ІПЗ-16 , Діана Нестер –1-ПМ-16, Лариса Проказіна –1-ЕП-15, Роман Царик –1-РПЗ-14 ,Богдана Яструб –1-ПМ-16 з хвилюванням чекали оголошення переможців під час урочистого підведення підсумків, яке відбулося в актовій залі коледжу. Грамоти і цінні подарунки вручила всім учасникам крнкурсу член Національної спілки журналістів Віра Олеш, яка висловила оцінила поезію юних так: "Тематика текстів - патріотично-лірична. Патріотичність актуальна, ліричність класична. Патріотичні вірші сильніші, що вказує на болючість ситуації в Україні, яка хвилює найбільше. Тішить така свідома позиція молоді. Через поезію молоді поети прагнуть зрозуміти і оцінити, що ж коїться в державі. Так само через поезію шукають відповіді на питання взаємин, моралі, вчинків. Присутня легка філософічність, що додає творам глибини і загадковості. Бажаю юним співаючим серцям надиху і любові, щоб жити і творити в радість...»
Соснівська поетеса Надія Заблоцька у своєму листі про поетичні твори написала: «Хочу подякувати за ті прекрасні хвилини справжньої радості, яку подарували мені Ваші вірші. А ще приємніше, що написані вони зовсім юними людьми, у яких ще все попереду. Правда, читаючи про весну, яка розкриє душі і зробить їх добрими, чи про те, як «нам навстріч іде доля», а особливо ось ці рядочки: «Людина сама собі шкодить, вбиває себе з середини» - повірте, часто забувала, скільки років авторам. Все це таке до щему доросле, таке непросте і вистраждане, що диву даєшся. Поезія, коли вона справжня, а не надумана, завжди читається серцем. Перевіряю себе тими мурашками, які бігають по спині, коли читаєш. І перші побігли від рядків Павла Клюса. Про те, що «На людях, немов на товарах, не пишуть: «Не вірте, покинуть…» А далі про спокій, який ліг відпочити, а його скинули з високого неба, а ще про те, як «копнули радість у плечі». Це вже із вірша з такою непростою назвою «Людина – всім бідам причина» Романа Царика.
Тільки людина з поетичною душею могла побачити «риби, які літають» і щастя всіх людей. Саме така душа у Романа Дубіка. Можна ще багато цитувати. Про душу, яка прагне моря, Лариси Проказіної. Про те, що «Молімося – і все буде гаразд», у чому переконаний Роман Григоришак. Гарна порада від Олени Захаревич: «Лиш не спіши».
А ще: Ви дуже щасливі, що маєте такого наставника. Повірте: це вже на все життя. Прислухайтесь до його порад, будьте щасливі. І хай Поезія ніколи не покидає Вас. Щасливої Вам ДОРОГИ ДО СЛОВА!
Ми з вами однієї крові»
А ось враження талановитої поетеси Анни Паращак-Яреми, яка ще юною ученицею відвідувала засідання літературного об’єднання імені В.Бобинського. а зараз вона проживає у Львові, пише чудові казки:
«Мій абсолютний фаворит Роман Царик. Мені найближча мелодика і ритміка його поезії, тішить прагнення збагнути дівочу натуру, здатність помічати непомітне і думати про його долю, його теплий романтизм і перші кроки у розумінні людської природи. Побажання на майбутнє: хотіла б прочитати щось про те, що і причиною радощів також є людина.
Кава і чай – це два різні портали, пити одне і думати про інше… Романе, Ваша ромашка дуже загадкова особа ;)
Лариса Проказіна. Її поезія ллється і лягає на музику, яка народжується всередині. «Рука стійка, спина міцна» - це чудово і правильно, але коли болить – варто плакати і писати, особливо писати. Замовчені сльози ніхто не оцінить, як кажуть – «хто плаче, той довше живе». Ларисо, бажаю Вам наснаги і сліз щастя!
Христина Ланьо. Дякую за вміння співпереживати і намагання дотриматись милозвучності у віршах. І хоча дуже шкода, що з’явились такі нові патріотичні теми, добре, що Ви складаєте їх у поетичні рядки, які добре читаються в ритмі серцебиття. І тим краще закарбовуються в пам’яті.Хорошої погоди за вікном і в серці!З повагою,Анна «Світлячкова казка» - сторінка у ФЕЙСБУЦІ
З великою увагою і цікавістю присутні на церемонії слухали рядки листа, з яким звернулася член Національної спілки письменників України Любов Бенедишин:
«Що таке поезія? Це слова в особливому порядку, текст з відповідним ритмом, присутність образів, епітетів, метафор?.. Так, звісно. Але не лише це. І далеко не це є визначальним у поезії. Чому іноді прочитавши вірш – легко і до ладу заримований, не отримуємо від цього процесу жодного задоволення, ефекту. От наче з дитячої гірки з’їхав додолу, не встигши відчути ні захвату, ні хоча б приємного лоскотання в емоціях… А буває заходиш в текст, наче в стрімку річку – камінчик на камінчику: тяжко прориватись крізь текуче слово, і таке воно непередбачуване, неприборкане, - а дістаєшся останньої крапки, мовби протилежного берега, і відчуваєш радість першовідкриття, і буває, хочеться подолати цей нелегкий шлях ще раз… і ще раз…
Ідеально, коли у вірші гармонійно поєднуються форма і зміст – кажуть, це вершина поетичного мистецтва. Мабуть, не кожному дано тої вершини сягнути…
Але це прекрасно, що в стінах Червоноградського гірничо-економічного коледжу живе її величність Поезія! І студенти, завдяки ентузіазму Михайла Репецького, вчаться не лише спеціальностям вугледобувної справи, а й майстерності видобування і шліфування Слова. Не перший рік знайомлюсь із творами конкурсантів. І завжди з підсвідомості виринають певні вислови про поезію визначних людей. Ось які б цитати я назвала своєрідним епіграфом до творів переможців цьогорічного конкурсу:
Поезія - це потік радості, болю, подиву... (Джебран Халиль )
Поезія - це особлива форма не тільки вираження, але і пізнання. (Ян Райнис)
І саме такими видалась мені поетичні родзинки, які зустріла у віршах Олени Захаревич ,Романа Дубіка, Юрія Махна, Павла Клюси, Лариси Проказіної
Святослава Лужного і Романа Царика.
Всім іншим конкурсантам теж дякую за докладені зусилля, вкладені емоції, думки… Гартуйте поетичні крила і не бійтесь нових спроб подолати Висоту Майстерності!»
А зараз пропоную читачам поезію переможців конкурсу.
Роман Царик,
група 1-РПЗ-14
Кактус-ромашка
Вона чийсь шоколад — гріє душу теплом,
Огортає теплом свого тіла.
Вона є десь. Не тут. Десь сидить за столом
І блукає в минулого тінях.
Вона п’є теплий чай. Відчуває тепло.
Та все ж хоче гарячої кави,
Від якої у грудях давно не пекло.
Смак гіркий та від цього цікавий.
Вона дивна – це факт. Як ясний промінець.
Вона просто чомусь особлива.
Є у ній щось своє. Ненормальне ледь-ледь.
Дикий кактус – ромашка щаслива
Вона зараз п’є чай, пила каву колись,
І пила не рахуючи чашки,
Та вони всі у часі кудись розтеклись –
Це про кактус з душею ромашки.
Павло Клюса,
група 1-РПЗ-14
~ 1932… ~
Вогню розжареного іскри з печі,
І залишки лушпиння картоплини .
Останні кілька слів малечі,
До смерті – лічені хвилини …
Змішались в матері два відчуття -
Безжальний голод й материнські муки.
До чого довело її життя,
Точніше… Голод… Опустились руки…
Це почалось сердечне божевілля,
І варіанту більшого не було.
Хотілось випити смертельне зілля,
Щоб серце смерті сина не відчуло…
Христина Ланьо,
група 1-ЕП-15
***
Ще сонце не встало,
В саду соловейко вже пісню свою заспівав
«Дівчино,голубко,тебе я кохаю», -
Юнак так не раз повторяв.
Не знав,що вже завтра піде воювати,
Залишить дівчину кохану свою,
І буде в саду соловей щебетати,
А він захищатиме землю свою.
Вже літо пройшло..Соловейко затих,
Вже осінь й зима наступає,
А він все воює,бо знає солдат:
Кохана його там чекає.
Він вірить,що скоро скінчиться війна,
Замовкнуть і «гради», й гармати
Додому прийде,стане він під вікном
І буде кохану чекати.
«Дівчино моя,в мене серце щемить.
Чому не виходиш ти з хати?
Голубко моя!Вже скінчилась війна!
Ходім разом весну зустрічати.»
Лариса Проказіна,
група 1-ЕП-15
* * *
І я кажу тобі спасибі
За те, що ти у мене є.
За голос твій дзвінкий, красивий,
За ніжне полум’я твоє.
І погляд твій мене чарує,
Очей зелених так дивує
Твоя краса, твоє волосся,
Що в’ється завше, як колосся.
Спасибі, матінко моя,
Тельця душа нестримная.
Ти глибоко в моїй душі,
За це я й дякую тобі.
ФОТО ЛАРИСИ ПРОКАЗІНОЇ І ХРИСТИНИ ЛАНЬО (ЗЛІВА НАПРАВО)
Матеріал підготував голова Червоноградського міського літературного об’єднання імені Василя Бобинського, викладач коледжу Михайло Репецький
| 
0
