Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток
Ср, 18/10/17, 05:57
МЕНЮ САЙТУ

Форма входу
Логін:
Пароль:
Розділи новин
Ні - війні! Нет - войне! [45]
Вірую... [20]
Зі святом! [124]
Допомога [48]
Відвідувачі [42]
Сьогодення [592]
Благі справи [34]
Технічні питання [32]
Конкурси, огляди [119]
У поетичних спілках [49]
Новини: поезія, проза [183]
Шевченківські читання [10]
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

Опитування для Вас
Сторінка "ПОЕЗІЯ та ПРОЗА" завантажувалась:
Всего ответов: 213
ІНФОРМАТИВНЕ
Календар новин:      

«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

загрузка...

Друзі! Запрошую Вас долучитися до створення новин про життя у поетичних спілках,
події літературного життя України та Світу.
Лінк для додавання новин у рубрику:
"Сьогодення" "У поетичних спілках"
 

 

 

 
Нація і мова



29 Липень 2017, Київ 22:50

Нація і мова. Українське для них чуже, їхня замаскована альтернатива – російський націоналізм


Андрій Бондар, український письменник, перекладач

(Рубрика «Точка зору»)

Друзі та знайомі, від яких я чую, що становлення української нації відбудеться не за мовним і не за культурним принципом, дуже мудро говорять – зі свого погляду вони, безперечно, праві. Маючи на увазі українську мову та культуру.

Вони не хочуть об’єднуватися навколо української мови та культури і всі потуги такого плану викликають у них внутрішній спротив. І я їх можу зрозуміти. У них є цікавіша – і мова, і культура. Українське – для них чуже й навіть чужинське, а тому глибоко нецікаве, хоч нібито вони давно живуть поруч із ним. Від нього можна відмахнутися, з нього можна посміятися, оголосити недолугим, звести до анекдоту, етнографії, низького соціального стану тощо. Воно до них не промовляє і цінністю для них не є. Ніхто з них ніколи не переймається українським, час від часу нагадуючи, що вони вищі за всі ці тарганячі перегони і муки формування ідентичності. Вони навіть не помічають, коли роблять нам неприємно або боляче. Тому що їм не болить. Без нього вони можуть спокійно обійтись – і обходяться. Проблеми індіанців шерифа не турбують.

Зрештою, тут знову їхня правота: всі на цьому святі життя – егоїсти, і нема чого витрачати емпатію на якихось українців з їхніми партикулярними, хутірськими і вузькочолими інтересами. Українське ж для них завжди як не одіозне, то обтяжливе, зайве, факультативне, необов’язкове. Тоді як існує щось значно більш вагоме і значуще, на що можна за звичкою спертися. І воно аж ніяк не українське.

Нація не може бути безликою

От тільки штука в тому, що вони лукавлять. Якщо становлення української нації відбудеться БЕЗ української мови та культури, значить, воно відбудеться З російською мовою та культурою. Такі реалії. Бо становлення нації у принципі неможливе без мови та культури. Нація не може бути безликою і без’язикою, хоч як її не називай – громадянською, політичною чи суперкультурною.

Для дуже багатьох людей концепт «нація без мови та культури» просто означає націю з іншою мовою та культурою. Означає, але ніколи не називається. І це, як на мене, найбільша пастка. Вони ніколи не скажуть, що хочуть тут панування всього російського, але воно мається на увазі і стоїть в усіх установках за замовчуванням. Бо, за великим рахунком, Україна без українського – це Україна з російським. Адже природа не терпить порожнечі.

Їхня альтернатива – російський націоналізм

Український націоналізм для них неприйнятний у будь-якій формі, натомість передбачена ними альтернатива, як би вони хитро це не маскували – просто інший націоналізм. Націоналізм іншої культури та іншого народу. І цей націоналізм – російський. Хоча вони принципово це заперечуватимуть. Бо його називають не націоналізмом, а оголошують чимось надкультурним і універсальним, певною життєздатною і перевіреною формою культурного життя, яка дозволяє їм триматися в колі своїх московсько-петербурзьких інтересів і жити у світі, абсолютно або частково ізольованому від українського, а будь-які спроби змінити статус-кво на користь українського сприймають як звуження власних інтересів, які вони ніколи не називають національними, хоч саме такими вони і є. Для них шаблоном стало, що саме українське призводить до розколу країни. Не російські впливи, які де-факто призвели до втрати територій, а саме українське є чинником, який начебто все тут зламає, розколе і знищить. Українське – жупел, щось небажане, страхітливе і потенційно небезпечне, що провадить, зрештою, до розколу. І ця логіка мислення від моїх друзів мені здається, м’яко кажучи, дивною і образливою.

Це все, що я хотів сказати на цей момент.

Андрій Бондар – український письменник, перекладач

У тексті, здебільшого, збережено орфографію, відповідно до оригіналу

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Андрій Бондар

    Український поет, публіцист, перекладач. Закінчив 1991 року Кам'янець-Подільську середню школу №9. У 1991–1994 роках навчався на філологічному факультеті Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам'янець-Подільський національний університет). 1994 року вступив до Києво-Могилянської академії (закінчив 2001 року).

    Головний редактор газети Асоціації українських письменників (АУП) «Література плюс» (1998–2000), заступник головного редактора журналу «Єва» (2001–2002). Редактор літературної сторінки «Книжкова лавка» в газетах «Дзеркало тижня» (2001–2007), «Газета по-українськи». Колумніст «Газети по-українськи» (2006). На Євромайдані перебував з перших днів протестів.
     

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

 

Категорія: Сьогодення | Переглядів: 141 | Додали: ruhlyvy

Коментарів: 1
avatar
0
1 ruhlyvy • 22:49, 29/07/17
Я цілком згодний з паном Бондарем!
Не можу збагнути, як люди, котрі прожили в Україні усе життя, не здатні користуватися мовою титульної нації?
Скажімо, я народився і виріс в абсолютно російськомовному середовищі, вчився в російській школі, на роботі та в побуті
завжди вживав суто російську мову. Але я володію українською так само вправно, як і російською, бо я жив в українському
оточенні і я таки вивчав українську мову. Попри українську, я добряче знаю і англійську. Також здатен читати та трохи
говорити польською. Які в тім проблеми для освіченої людини? Та жодних!
Що робити з неосвіченими руськими? Тут має бути застосований досвід Прибалтики. Люди, котрі хочуть нормально жити
в Україні, повинні володіти українською. Для отримання солідної роботи знання української мови має бути ОБОВ'ЯЗКОВИМ.
Потрібні курси по вивченню української мови, котрі нададуть можливість усім, хто того прагне, навчитись писати та читати українською.
Знову ж таки, досвід Прибалтики тут буде вельми корисним.  Цікаво, що проблема вживання української мови не підіймається жодною
іншою нацменшиною, окрім російської. Євреї, татари, угорці, цигани - усі володіють українською і не лементують, а от руські весь час
мусують тему утисків. Це їхня чітка позиція і це реальний прояв їхнього бажання мати в Україні саме Росію! Нехай спробують отак
ставити питання десь ще, окрім України - будуть змушені забиратись до своєї Батьківщини! Ніде на пострадянському просторі, окрім України,
ніхто зі "старшими братами" не грає у толерантність і там вони сидять тихо та ввічливо. А українській владі бракує бажання покласти усьому тому неподобству край, через це і питання української мови весь час стоїть руба.

avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")



             Украина онлайн
  Хостинг від uCoz