Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток
Пн, 22/01/18, 04:17
МЕНЮ САЙТУ

Форма входу
Логін:
Пароль:
Розділи новин
Ні - війні! Нет - войне! [45]
Вірую... [20]
Зі святом! [126]
Допомога [48]
Відвідувачі [42]
Сьогодення [609]
Благі справи [39]
Технічні питання [32]
Конкурси, огляди [121]
У поетичних спілках [50]
Новини: поезія, проза [188]
Шевченківські читання [10]
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

Опитування для Вас
Що є загрозою розвитку української мови?
Всего ответов: 492
ІНФОРМАТИВНЕ
Календар новин:      

«  Січень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

загрузка...

Друзі! Запрошую Вас долучитися до створення новин про життя у поетичних спілках,
події літературного життя України та Світу.
Лінк для додавання новин у рубрику:
"Сьогодення" "У поетичних спілках"
 

 

 

 
До 80-річчя Василя Стуса


7 Січень 2018, Київ 00:46

Дмитро Стус: «Доля батька – це приклад того, що несприятливих обставин не буває»


Василь Стус
 

Цьогоріч Україна відзначає 80-річчя з дня народження поета і дисидента Василя Стуса. Український письменник і представник українського культурного руху шістдесятників помер під час другого терміну в таборах у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в карцері. Офіційна версія – від переохолодження. Насправді ж останні два роки в таборі Стус перебував під особливим тиском із боку наглядачів, часто сидів у карцері та голодував.

6 січня Василеві Стусу могло би виповнитися 80 років. Він не дожив усього кілька років до здобуття Україною незалежності.

Дмитро Стус, син поета, який нині є генеральним директором Національного музею Тараса Шевченка, зазначає, що на сьогодні видано близько 90% творів, які написав Василь Стус. І, зважаючи на ті умови, це дійсно багато.

Василь Стус з дружиною Валентиною Попелюх та сином Дмитром. Донецьк, 1978 рік
Василь Стус з дружиною Валентиною Попелюх та сином Дмитром. Донецьк, 1978 рік

 

У листопаді цього року він створив інтерактивний віртуальний музей, де можна переглянути історію життя і творчості шістдесятника.

Син письменника наголошує, що проти його батька борються і сьогодні: угруповання «ДНР» демонтувало пам’ятну дошку на університеті в окупованому нині Донецьку, де вчився поет.

Натомість Дмитро Стус наголошує, що в Україні росте зацікавлення до особистості Василя Стуса. На його вірші пишуть музику, їх читають українські військові.

 

 

«Інтерес людей до поета показує, що Стус сьогодні – це одна з тих постатей, яка реально об’єднує Україну і вчить нас розуміти один одного», – каже Дмитро Стус.

На сході України працюють дві пересувні виставки, присвячені поетові: одна в Бахмуті, друга – в Костянтинівці.

Дмитро Стус також наголосив на тому, що нині важливо також говорити про загальнолюдські уроки, яких вчить особистість письменника.

«Так в нашій історії складається, що ніколи легко не буває і завжди реалізовуємося в несприятливих обставинах. Доля Стуса – це приклад того, що несприятливих обставин не буває. Бог нас посилає у світ і дає ті обставини, які нас оточують, ставить виклики», – каже він.

Неопубліковані рукописні спогади Чорновола про Стуса

Через 33 роки після смерті Василя Стуса дослідники знайшли архівні рукописні спогади про нього В’ячеслава Чорновола, які раніше не публікувалися.

Про це під час конференції, присвяченої річниці від дня народження письменника, яку провела громадська організація «Меморіал» імені Василя Стуса, розповів професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук.

«У документі йдеться про те, як Чорновіл та Стус зустрічалися: ходили вулицями, разом обідали, щоразу змінюючи місце, аби їх не підслуховували. Видається, що ці спогади Чорновіл не закінчив – вони обриваються», – зазначив Сергійчук.

Архівне фото. Василь Стус – другий зліва
Архівне фото. Василь Стус – другий зліва

 

У спогадах також є згадки про те, як Стус познайомився із Чорноволом. Перший епізод розповідає про літературний вечір на заводі верстатів і автоматів імені Горького. Коли люди почали збиратися, виявилося, що на дверях висить замок, і подія опинилася під зривом. Тоді саме Василь Стус запропонував провести вечір поруч у парку імені Ленінського комсомолу.

Чорновіл зазначав, що Стус був людиною не публічною, але його позиція випромінювала багато енергії. Його погляд був особливий: він міг не говорити, але подивитися на офіцерів і наглядачів так, що вони знічувалися і відступали.

Спогади опублікують у газеті «Голос України» та у календарі-альманасі «Соборна пам’ять України».

Стус навчив Лук’яненка розуміти білий вірш

Співзасновник Української Гельсінської групи Левко Лук’яненко був найближчим до Стуса в останній період його життя. Їхні камери були поруч, і, коли Лук’яненко йшов на роботу, він передавав Стусові сигнали, пристукуючи ногою або вигукуючи вітання.

Табір на Уралі (Пермська область Росії), де останні роки утримувався поет, був особливо суворий – з фактично тюремним режимом.

Табір ВС-389/36 у селі Кучино на Середньому Уралі де відбував покарання і помер Василь Стус. Фото 1999 року
Табір ВС-389/36 у селі Кучино на Середньому Уралі де відбував покарання і помер Василь Стус. Фото 1999 року

 

Політичних в’язнів перевезли туди з Мордовії, бо там адміністрації не вдавалося перекрити інформацію – в’язням всілякими способами вдавалося передавати записи, які потрапляли у самвидави і за кордон.

Левко Лук’яненко познайомився зі Стусом спочатку заочно – у листуванні. Письменник написав Лук’яненкові листа із проханням прийняти його до Гельсінської групи. Тоді членом спілки можна було стати лише після прочитання спеціальних документів і особистого підпису. Стусові не відмовили – він став кореспондентом групи.

Самого Лук’яненка арештували у 1977 році. Зі Стусом вони вперше зустрілися саме на Уралі, у лікарні.

«Мені говорили, що я не буду сидіти з жодним із членів Гельсінської групи. Але потім завезли мене із Василем у лікарню. Вперше його побачив, коли заводили у «воронок». Уже в лікарні я подивився на Стуса – який він був високий і худорлявий. Ми почали думати – чого нас сюди привезли разом?» – розповідає Лук’яненко.

Василь Стус. Фото зроблене під час першого арешту, 1972 рік
Василь Стус. Фото зроблене під час першого арешту, 1972 рік

 

Про причину здогадалися: Лук’яненка помістили в ту лікарню, щоб він дав добру характеристику в’язниці. А Стуса – щоб розповів Левкові про ситуацію в Києві.

Вирішили не мовчати, але будь-які прізвища чи адреси писати на клаптику паперу і одразу його спалювати чи з’їдати. Так вони разом провели два тижні. Стус навчив Лук’яненка розуміти білий вірш, а потім їх розвели у різні камери, і вони більше не зустрічалися.

Адміністрація табору призначила Василя Стуса черговою жертвою

У 1984 році померли Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко. Здавалося, що адміністрація призначила наступну жертву, і нею став Василь Стус.

Особова справа Василя Стуса
Особова справа Василя Стуса

 

Лук’яненко пам’ятає останні дні письменника, який сидів на той час у карцері і голодував.

«Третього вересня я йшов на роботу і бачив двох наглядачів (зазвичай був один), а в коридорі – третього. Що сталося? Я зробив два кроки до камери Стуса, крикнув, але відповіді не почув. На роботі побачив, що Василь напередодні не працював. Як я залишив викрутку, так вона і лежала – сигналу немає ніякого. Якась така підозріла тиша», – пригадує він.

Увечері того дня Лук’яненко запитав про Стуса у лікаря, і той відповів, що його забрали до центральної лікарні.

Під час перепоховання в Києві українських дисидентів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого. Київ, 19 листопада 1989 року
Під час перепоховання в Києві українських дисидентів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого. Київ, 19 листопада 1989 року

 

В’язні дізналися про смерть Стуса не одразу – поки до одного з них не приїхала дружина, яка розповіла правду. Через десять днів після цього раптово помер начальник табору майор Журавков.

На літературних форумах дедалі частіше публікують вірші Василя Стуса, як ось цей, який вийшов друком у 1986 році:

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

 

Категорія: Благі справи | Переглядів: 110 | Додали: ruhlyvy

Коментарів: 1
avatar
0
1 ruhlyvy • 01:24, 07/01/18
Постать Василя Стуса - це постать БОРЦЯ в повному розумінні цього слова! Україна дуже багата на героїчні ОСОБИСТОСТІ, але, як мені здається, БОРЦЯ отакого масштабу в Україні не було ні в які часи. Василеві було на багато складніше, ніж, скажімо, воїнам часів Богдана Хмельницького, чи часів УНР, чи героям ОУН/УПА - він не мав у руках ніякої іншої зброї, окрім олівця чи ручки. Слово ПРАВДИ - саме та зброя, котра для комуністичної влади Імперії Кривди була найстрашнішою! Саме через це, носіїв такого слова Совіти нищили з особливими затятістю та послідовністю!
Сучасне українство вкрай потребує ПОВСЯКДЕННОГО спілкування з творчим доробком Василя Стуса. В сумний час, коли в суспільстві гору беруть брехня та пристосуванство, коли духовні засади на очах сотень тисяч поступаються меркантильному матеріалізмові, люди, як ніколи, потребують дотику до чогось по-справжньому ЧИСТОГО та ВИСОКОГО! Василь Стус усе його недовге життя був носієм саме отаких ЧИСТИХ та ВИСОКИХ ідей, задля котрих і прийняв його мученицьку смерть!

avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")



             Украина онлайн
  Хостинг від uCoz