Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток
Ср, 17/10/18, 08:00
МЕНЮ САЙТУ

Форма входу
Логін:
Пароль:
Розділи новин
Ні - війні! Нет - войне! [45]
Вірую... [20]
Зі святом! [132]
Допомога [48]
Відвідувачі [42]
Сьогодення [627]
Благі справи [45]
Технічні питання [32]
Конкурси, огляди [125]
У поетичних спілках [50]
Новини: поезія, проза [192]
Шевченківські читання [10]
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

Опитування для Вас
Де Ви друкували поезію?
Всего ответов: 417
ІНФОРМАТИВНЕ
Календар новин:      

«  Січень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

загрузка...

Друзі! Запрошую Вас долучитися до створення новин про життя у поетичних спілках,
події літературного життя України та Світу.
Лінк для додавання новин у рубрику:
"Сьогодення" "У поетичних спілках"
 

 

 

 
Спалив себе за Україну - 40 років від самоспалення Олекси Гірника


22 Січень 2018, Київ 01:30

Проти окупації і русифікації України: 40 років від самоспалення Олекси Гірника


Олекса Гірник із родиною
 

Сорок років тому на Чернечій горі в Каневі чоловік із Калуша спалив себе, розкидавши перед тим близько тисячі​ листівок зі словами: «Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе самостійна соборна Українська держава…»​ Чоловіка звали Олекса Гірник, і його вчинок став символом самопожертви на знак протесту проти русифікації України. Радянський Комітет державної безпеки (КДБ) всіляко намагався приховати цей інцидент, але інформацію про вчинок Гірника люди передавали один одному, а кілька листівок зберегли в себе тодішні працівники правоохоронних органів.

Олекса Гірник
Олекса Гірник

Олекса Гірник народився в 1912 році у Богородчанах на Івано-Франківщині. У родині було п’ятеро дітей, але лише Олексу відправили навчатися до української гімназії. Саме там сформувалися його націоналістичні погляди.

У березні 1937-го польський режим засудив Гірника як керівника п’ятірки організації українських націоналістів. Два роки Олекса провів у польському таборі «Береза-Картузька».

Фактично одразу після повернення, 11 листопада 1939 року, його затримує радянська влада в Івано-Франківську під час зібрання «Пласту». Наступні вісім років Гірник відбував покарання у Норильську та Магадані. У 1948 році Олекса Гірник повернувся до Калуша.

Меморіальна дошка Олексі Гірнику на приміщенні гімназії в Івано-Франківську, де він вчився
Меморіальна дошка Олексі Гірнику на приміщенні гімназії в Івано-Франківську, де він вчився
 

Власне самоспалення Гірник планував кілька років. 18 січня 1978 року він зібрав необхідні речі і вирушив у дорогу.

Вдома чоловік залишив записку про те, що їде відвідати родичів до Львова. Насправді ж вирушив до Києва, відвідав Києво-Печерську лавру, а потім поїхав до Канева.

Вночі з 21 на 22 січня, непомітно від охоронців, Гірник піднявся на Чернечу гору, обійшов кілька разів постамент Шевченка, розкидав листівки, підпалив себе і, зробивши ще кілька кроків у бік Дніпра, вдарив ножем собі у груди.

Обвуглене тіло знайшли вранці.

Ранок 22 січня 1978 року

Ранок 22 січня 1978 був сонячним і тихим. За ніч місто злегка притрусило снігом. Так про той день згадує Олександр Гнучий – міліціонер, який одним із перших опинився на місці події.

Це була субота, і Олександр разом із дружиною вирішили провести вихідний на Чернечій горі.

Раптом подзвонив черговий працівник міліції з музею і повідомив про надзвичайну ситуацію: на горі спалився чоловік.

Коли через 20 хвилин я був на місці, то побачив, що вся гора всіяна листівками. Вони просвічувалися через тонкий шар снігу
Олександр Гнучий

«Коли через 20 хвилин я був на місці, то побачив, що вся гора всіяна листівками. Вони просвічувалися через тонкий шар снігу. Косогір видового майданчика весь фіолетовий – листівки були написані під копірку», – розповідає Гнучий.

Недалеко від обвугленого тіла стояла дерматинова сумка з яблуком та квитком у Києво-Печерську лавру, дві півторалітрові пляшки і зелена запальничка.

Через дві години приїхали кілька десятків чоловіків із Комітету державної безпеки (КДБ). Тіло Гірника перенесли на кілька метрів від стежки і закрили щитами – від очей туристів.

Кадебісти збирали листівки по всьому схилу: дві людини тримали третю на мотузці, аби можна було спуститися по крутих схилах. Зібрали 987 листівок.

Тіло Гірника на Чернечій горі
Тіло Гірника на Чернечій горі
 

Коли тіло перенесли до лікарні, її охороняли вдень і вночі, поки не приїхала дружина Олекси Гірника Кароліна. Вона привезла із собою труну, щоб забрати чоловіка, але кадебісти суворо наказали вдома труну не відкривати.

Про те, що сталося, їй розповіли не одразу. Співробітники КДБ приїхали до помешкання Гірників у Калуші і одразу почали проводити обшуки і допити: з ким Олекса спілкувався, чи мав родичів у Києві чи Каневі. Потім рідним повідомили, що Гірник згорів в автомобільній катастрофі за нез’ясованих обставин.

Для жителів Канева існувала й інша версія. Мовляв, поруч із Шевченком розклав вогнище безхатько і біля нього сам згорів.

Але працівники музею Шевченка знали, що сталося насправді. Інформація про самоспаленого націоналіста та його листівки швидко поширилася невеликим Каневом.

Згодом, провівши слідство, КДБ зобов’язало рідних Олекси Гірника не розголошувати деталі його загибелі.

Шість збережених листівок

Міліціонерові Олександру Гнучому вдалося приховати шість листівок у нагрудній кишені кітеля. Ввечері, вже вдома, він прочитав ті написи і зрозумів, що спалений чоловік не був безхатьком чи п’яницею, а пішов на цей вчинок через спротив.

Зворот листівки, яку Олекса Гірник у великій кількості розкидав на Чернечій горі у Каневі перед самоспаленням у ніч на 22 січня 1978 року
Зворот листівки, яку Олекса Гірник у великій кількості розкидав на Чернечій горі у Каневі перед самоспаленням у ніч на 22 січня 1978 року

 

Я злякався, коли викликали всіх працівників, які збирали листівки, і почали обшукували. Запропонували роздягнутися, роззутися
Олександр Гнучий

«Я злякався, коли в той день викликали всіх працівників, які збирали листівки, і почали обшукували. Запропонували роздягнутися, роззутися, а я стояв поруч. Але мене не обшукали», – розповідає Гнучий.

Олександр Гнучий опинився в правоохоронних органах, отримавши філологічну освіту у Львівському університеті й пропрацювавши кілька років у школі на Донбасі. У травні 1969 року він отримав посаду заступника начальника з політико-просвітницької та виховної роботи в міліції Канева.

Гунчий признається, що ні він, ні його дружина не були в захваті від нової посади, та й покидати педагогічну діяльність не хотілося. Однак чоловік таки залишився працювати в органах, а дружина, Віра Степанівна, влаштувалася на роботу в музей Тараса Шевченка.

Листівка, яку Олекса Гірник у великій кількості розкидав на Чернечій горі у Каневі перед самоспаленням у ніч на 22 січня 1978 року
Листівка, яку Олекса Гірник у великій кількості розкидав на Чернечій горі у Каневі перед самоспаленням у ніч на 22 січня 1978 року

 

 

Спочатку Гнучий зберігав листівки вдома, але потім, побоюючись обшуків, дружина Віра Степанівна відвезла їх до Львова, звідки була родом.

​У 1991 році вони знову повернулися до канівського помешкання Гнучих.

Одну з листівок Гнучий передав у музей Шевченка, ще одну віддав у донецький музей «Смолоскип», присвячений Гірникові та ще одному самоспаленому учасникові руху опору Василеві Макуху. Решту листівок Олександр Гнучий у 2010-му передав синові Гірника Євгенові.

Олександр Гнучий нині живе у Каневі й очолює Канівський міський штаб громадського формування охорони громадського порядку. Він знає усі деталі біографії Гірника, буваючи на Чернечій горі, розповідає про нього туристам, а також став одним із ініціаторів перейменування однієї із вулиць Канева іменем Олекси Гірника.

Книга про Гірника, яку написав лікар

Вчинок Олекси Гірника на Каневі змінив життя не тільки міліціонера Гнучого, а й лікаря Михайла Іщенка, який оглядав тіло після інциденту.

Він витратив 20 років свого життя для написання книжки про самоспаленого. Чоловік досі зберігає запальничку, якою Гірник скористався у той день. Книжка вийшла у 1992 році і стала найдетальнішим описом того, що сталося 21 січня 1978 року в Каневі.

Михайло Іщенко пише, що в ті часи за Чернечою горою постійно наглядали: фіксували, хто і коли приходить до Шевченка.

Іщенко їздив до Калуша, спілкувався з тими, хто особисто знав Гірника: друзями та рідними. Зібрав спогади й детально відтворив у своїй книжці «Спалився за Україну» всі обставини інциденту та його розслідування.

Збережені листівки Гірника

Євген Гірник (архівне фото)
Євген Гірник (архівне фото)

Син Олекси Гірника Євген згадує батька як щирого й дуже правдивого чоловіка. Його цінували за ретельний підхід до роботи. Хоч він і не мав вищої освіти, перед пенсією працював на інженерних посадах.

Батько, згадує Євген Гірник, знав усього Шевченка напам’ять і вчив цього дітей.

У третьому класі він підмовив мене вивчити вірш «Розрита могила», а він тоді був заборонений. Я його розказав, і батьки мали від учительки неприємності
Євген Гірник

«У третьому класі він підмовив мене вивчити вірш «Розрита могила», а він тоді був заборонений. Я його розказав, і батьки мали від учительки неприємності», – каже Євген.

За словами Євгена Гірника, батько мав запальний характер, але грав у шахи, говорив літературною мовою і синам з цього приводу робив зауваження. Майже ніколи не вживав слово «патріотизм», натомість часто – «націоналізм».

Для родини Гірника новина про самоспалення батька була справжнім шоком. Ніхто не здогадувався про його плани. За два роки роботи над листівками чоловік жодного разу себе не видав. У родині Гірника кажуть, що батько не сказав про свої наміри, бо знав, що дружина й сини не дозволять йому цього зробити.

Оновлена меморіальна дошка Олексі Гірнику, Герою України (2007), колишньому політв’язневі, який вчинив політичну акцію самоспалення проти русифікації українського народу біля могили Тараса Шевченка біля Канева. Місто Калуш Івано-Франківської області, 1 грудня 2012 року
Оновлена меморіальна дошка Олексі Гірнику, Герою України (2007), колишньому політв’язневі, який вчинив політичну акцію самоспалення проти русифікації українського народу біля могили Тараса Шевченка біля Канева. Місто Калуш Івано-Франківської області, 1 грудня 2012 року

 

Син Євген згадує, як батько одного разу говорив про те, що скоріше зробить собі харакірі, ніж утретє піде до в’язниці. Тоді ці слова ніхто не сприймав серйозно.

У дворі Гірників стояла прибудова, яку Олекса зробив самостійно. На першому поверсі був курник та загорожа для свиней. На другий треба було лізти драбиною і, за словами Євгена Гірника, батько проводив там багато часу. Але що він там робив, ніхто не знав.

Олекса Гірник мусив писати всі листівки вручну, бо друкарські машинки всі були на обліку в КДБ.

У тайнику він залишив іще кілька листівок, які кадебісти при обшуку не знайшли. Згодом їх виявила дружина.

«Тільки таким способом можна протестувати в Радянському Союзі!»

У своїх листівках Гірник писав: «На знак 60-річчя проголошення незалежності України Центральною Радою 22 січня 1918/22 січня 1978 р. в знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки таким способом можна протестувати в Радянському Союзі!»

Євген Гірник признається, що вчинок батька зрозумів майже одразу.

«Він жив не в Києві, не у Львові, не бачив якісь інші методи боротьби. Це була провінція, і, крім кількох знайомих, нікому нічого не скажеш, і не організуєш. Це його вибір був. Він вибрав такий протест», – розповідає син Гірника.

У той час фактично всі дисиденти були арештовані. Можливо, тільки він тоді й боровся. Існували, очевидно, й інші методи боротьби, але люди були доведені до крайності
Євген Гірник

На думку Євгена Гірника, не він особисто мав оцінювати цей вчинок, а суспільство: «Нація існує, якщо за неї хтось бореться. У той час фактично всі дисиденти були арештовані. Можливо, тільки він тоді й боровся. Існували, очевидно, й інші методи боротьби, але люди були доведені до крайності».

Учинок Гірника, очевидно, не мав такого сильного впливу в той час, як він сам того очікував. Однак його постать вплинула на формування свідомості тих, хто виступав за незалежну Україну наприкінці 80-х і під час проголошення Незалежності.

Про самоспалення Гірника мало хто тоді дізнався. Про це говорило лише Радіо Свобода, а широко відомим цей вчинок став лише після 1991-го.

Євген Гірник зауважує, що того самого року, в 1978-му, влітку спалився кримський татарин Муса Мамут – за нехтування правами кримських татар. Він повернувся до Криму, звів будинок, але його вигнали. Тоді кримські татари спрацювали оперативніше: у них був зв’язок із дружиною відомого російського дисидента Андрія Сахарова, і новина про самоспалення швидко поширилася світом.

Євген Гірник переконаний, що у світу не було можливості дізнатися про вчинок його батька: «Можливо, батько розраховував на сильніший ефект. Можливо, думав, що 22 січня, у День Соборності, вся Україна, весь світ про це дізнається. Але КДБ робило все так, щоб цього не сталося».

Пам’ятник знак у Каневі
Пам’ятник знак у Каневі
 

Нині на місці спалення Олекси Гірника стоїть пам’ятний знак. Він розташований біля однієї зі стежок, зліва від постаменту пам’ятника Тарасові Шевченку. На ньому постійно лежать свіжі квіти, а в річницю самоспалення люди сюди приносять гілки калини.

 

 

 

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Спалив себе за Україну – 100 років від дня народження Олекси Гірника

 


Категорія: Благі справи | Переглядів: 256 | Додали: ruhlyvy

Коментарів: 7
avatar
0
1 ruhlyvy • 01:46, 22/01/18
Герої не вмирають! Вмирають їхні вороги!
avatar
0
2 Asedo1949 • 17:01, 23/01/18
Пане Борисе, Ви мене знов приголомшили такою новиною, адже в 78-му році я жила на франківщині, недалеко від Калуша і чогось такого я не чула, і навіть циганська пошта не спрацювала, зате, мабуть, добре попрацювало КДБ. Вічна пам'ять героям!
avatar
0
3 ruhlyvy • 00:58, 24/01/18
Пані Катерина, я в ті роки щоденно слухав "ворожі голоси" і знав про героїчний вчинок Олекси Гірника. А серед пересічних українців дехто може щось і чув про цей випадок, але хтось вважав Патріота "божевільним бандьорою", а хтось просто боявся  казати про Героя вголос, бо за розповсюдження такої інформації тоді могли викликати до КДБ та провести "профілактичну бесіду"... Взагалі, дуже страшні часи тоді були! Ті, хто розпатякують про "гарне життя за СРСР", або брешуть, або є повними мерзотниками, котрі активно співпрацювали з комуною!
avatar
0
4 Asedo1949 • 21:49, 24/01/18
"Взагалі, дуже страшні часи тоді були!" Коли так говорять, то мені чомусь стає смішно, адже я живий свідок тих часів і якщо Вам так кортить називати людей "мерзотниками", то прирахуйте і мене туди, бо я завжди кажу, що жила при комунізмі, хоч в партії ніколи не була. Важкими часи були після війни, коли проходила колективізація, коли Росія нас, так сказати, анексувала і встановлювала свою владу. Все це перенесло старше покоління, а мого покоління ще не було, або було дуже маленьке. Із дитячих літ, десь років 5 мені було, то батька ще викликали до КДБ на допити і мама часто плакала, і тихцем між собою вони про щось говорили, але рік за роком все стихло, і,може, боліли їхні серця, та жити треба було і вони мусіли прийняти ту владу, хоч старалися не святкувати нею встановлені свята. Коли я пішла у перший клас, то взагалі все утихло і життя йшло своїм чередом. Село стало підійматися, люди стали добре заробляти. Відбудовувалася ферма, будувалася нова школа, бо стара, церковно- приходська вже не вміщала дітей і нам приходилося вчитися по хатах. В село приїжджали цілі театри з виставами, пересувні кінотеатри, хоч був свій клуб, де крутили фільми. Не пам'ятаю, щоб були якісь заворушення, а незадоволення, як і виникали, то на зборах села, де вирішувалися всі питання. Мої батьки теж побудували собі дім, бо були із багатодітних родин і жити разом з родиною не могли. До того ми винаймали дім. Нова школа була велика, тепла і красива. Восьмирічка в якій було навіть по два класи дітей, а зараз, сестра розказує, що п'ятеро дітей у класі. Середню освіту я здобувала в районі, де по бажанню були гуртожитки чи хто винаймав квартиру, а мені було близько, всього 6 км, то я добиралася автобусом, благо дорога тоді була ще нова, хоч тепер її теж обновили за новими технологіями, траса Франківсь- Львів. Коли вчилася в училищі, одержувала стипендію. Вийшла заміж. З роботи чоловіка, який працював на Буштинській ДРЕС, виділили нам однокімнатну квартиру, через два роки сім'я виросла і ми переїхали у трикімнатну квартиру. Скільки себе пам'ятаю не відчувала голоду чи недостачі. На столі завжди було м'ясо і масло, не кажу вже за хліб. Менший син родився дуже хворобливим, то до двох років я не вилазила із лікарень і все це без копійки грошей. За якісь хабарі я і не чула, а Ви кажете...
avatar
0
5 ruhlyvy • 00:56, 25/01/18
Бачте, пані Катерина, Ви говорите тут про МАТЕРІАЛЬНЕ, а я вважаю, що, якщо духовно людина пригнічена і боїться казати те, що вважає за потрібне, і не може читати та слухати те, що хоче, то ніякі матеріальні добробути її не можуть зробити щасливою! Я вважав, вважаю і буду вважати, поки дихаю, СРСР - ІМПЕРІЄЮ ЗЛА! Мільйони ТОТАЛЬНО скалічених духовно людей - СОВКІВ! Саме через них Україна так страшенно довго та за таку жахливу ціну виходить на європейський шлях!
Стосовно ж матеріального "добробуту" за комуняк, то я настільки добре знаю той "добробут", що мені навіть смішно слухати Ваші історії про "щасливий колгосп"! Тільки в США я здобув собі джинсового костюма! Тільки в США наївся досхочу усього того, що в СРСР було ХРОНІЧНИМ(саме ТАК!) ДЕФІЦИТОМ! Тільки в США наші санітарно-гігієнічні умови життя стали цивілізованими! Тільки після переїзду до Америки ми стали користуватися СУЧАСНОЮ медициною, а не тим, що вважалося за медицину в Совку! Тільки в Америці ми змогли дозволити собі розкіш купувати саме такий одяг, котрий вважаємо за потребу, а не так, як були змушені за Совка - що викинуть у магазині, і що вдасться вирвати в довжелезній черзі! Пані Катерина, я і вмирати буду, то згадаю те вбивче приниження, котре я пережив у Юрмалі, де ми з батьками були у серпні 1974-го року, бо наш одяг, в порівнянні з модерновим одягом місцевих жителів, виглядав просто жалюгідно і латвійці прямо в очі сміялися з нас! Пані Катерино, аби повністю закрити тему "гарного життя в совітському суспільстві", хочу сказати Вам: припиніть під цим матеріалом ганебні дифірамби ЗЛОЧИННІЙ комуні!

Ви, пані Катерино, оцією Вашою тирадою на захист Совка, припустилися СТРАШЕННОЇ НАРУГИ над пам'яттю Героя, котрий віддав своє життя у боротьбі з тиранією комуністичного СРСР! Гадаю, що душа Олекси Гірника дивиться на Вас з небес з огидою за докором!
avatar
0
6 Asedo1949 • 13:09, 25/01/18
Дякую на доброму слові!
avatar
0
7 ruhlyvy • 00:51, 26/01/18
Вічна пам'ять та слава Героям, що поклали свої голови на вівтар святої боротьби з комуністичними окупантами України! 

avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")



             Украина онлайн
  Хостинг від uCoz