Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток
Ср, 21/11/18, 00:38
МЕНЮ САЙТУ

Форма входу
Логін:
Пароль:
Розділи новин
Ні - війні! Нет - войне! [45]
Вірую... [20]
Зі святом! [133]
Допомога [48]
Відвідувачі [42]
Сьогодення [628]
Благі справи [47]
Технічні питання [32]
Конкурси, огляди [125]
У поетичних спілках [50]
Новини: поезія, проза [192]
Шевченківські читання [10]
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

Опитування для Вас
Де Ви працюєте?
Всего ответов: 635
ІНФОРМАТИВНЕ
Календар новин:      

«  Травень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

загрузка...

Друзі! Запрошую Вас долучитися до створення новин про життя у поетичних спілках,
події літературного життя України та Світу.
Лінк для додавання новин у рубрику:
"Сьогодення" "У поетичних спілках"
 

 

 

 
Вибір без вибору. Сергій Жадан про наближення виборів і українську дійсність


16 Травень 2018, Київ 01:37

Вибір без вибору. Сергій Жадан про наближення виборів і українську дійсність


Вибір без вибору

Хочеться ж як? Хочеться, щоби на тлі щоденної дурості «злочинної влади» й неприхованої підлості влади колишньої, що нині так зручно перебуває в опозиції до всього сущого, на політичному небосхилі з’являлись нові політичні зірки. Щоби чергові (хай і сумнівні) рейтинги засвідчували не лише запит на нові імена, але й логічну пропозицію, у вигляді цих самих імен. Щоби політика не була відірваною від реальності, щоби популізм не мав шансів, щоби молоді й злі реформатори відчували підтримку з боку мобілізованого й наснаженого потребою справедливості електору.

Натомість, що маємо наразі? Наразі дивишся на результати свіжих опитувань і розумієш уже тепер, що завершиться все традиційним українським сценарієм героїчної боротьби за єдиноможливий вибір меншого зла. Адже як не крути, скільки не аналізуй і на що не очікуй, а завершиться все приблизно так: коли час безнадійно спливе і доведеться таки робити вибір, коли не залишиться можливості для маневру й підстав для об’єднання, коли всі почнуть нарікати на втрачені можливості й змарнований шанс, буде запущено перевірений метод – довірливого виборця почнуть лякати. Мовляв, або наш кандидат, або ніхто, мовляв, попри всі помилки й зраду, наш кандидат таки далі лишається меншим злом, і, мовляв, якщо вже справді обирати з різновидів зла, слід усе таки обирати зло менше. Ну, бодай трішки менше. Менше бодай якоюсь мірою. Це ж логічно, почнуть закликати до логіки – обираючи між злом всеохопним і злом, яке можна бодай якимось чином охопити й означити, слід хапатись за цю примарну можливість і не обирати собі надмірну кількість зла.

І не варто бути великим експертом, аби вже тепер передбачити, що довірливий виборець охоче дасть себе залякати та змобілізувати й почне шукати плюси саме в меншому злі. Більше того – знайде їх, ці плюси. Більше того – й інших почне переконувати в єдиноможливості вибору саме меншого зла, вбачаючи в ньому щоразу більше й більше позитивів. При цьому буде щиро ображатись на будь-які закиди щодо маніпулювання своєю свідомістю. Буде щиро не розуміти, в чому проблема – адже ми всього лише вкотре рятуємо демократію за допомогою меншого зла, адже ми просто діємо логічно й раціонально, адже у нас, за великим рахунком, просто немає іншого вибору. Іншого вибору справді немає. Більше того, іноді складається враження, що це всіх влаштовує.

Що робити?

В розмовах про ситуацію в Україні традиційно легко давати відповідь на питання «хто винен?». Натомість із відповіддю на запитання «що робити?» все традиційно складніше. Справді, що робити? Що робити, коли наперед знаєш за допомогою яких стратегій із тебе будуть робити дурня, які аргументи будуть використовуватись для пояснення й виправдання чиїхось помилок та безпорадності. Що робити, коли вже тепер розумієш, що ми всі до цього внутрішньо готові, що єдиним захисним механізмом обираємо для себе скептицизм і сарказм: нарочито все це ігнорувати, демонстративно насміхатися, відмежовуватись, писати ось такі колонки. Чудово при цьому розуміючи, що вже за рік доведеться таки від свого скепсису відмовлятись, доведеться переступати таки через власну захисну іронію та дистанційованість й іти обирати своє чергове менше зло. Вже чого-чого, а цього добра на наш вік вистачить.

До чого я веду? Ми ж усі дорослі, свідомі й відповідальні громадяни. Ми любимо свою країну й бажаємо їй лише добра. Правда ж? Крім того, ніхто з нас немає особливих ілюзій, на світ ми дивимось тверезо й прагматично. Адже так? Ми всі чудово розуміємо, яку ціну платить країна за можливість змін, яким важким і драматичним складається шлях цих самих змін і якими ефемерними вони іноді видаються. Ми всі прекрасно пам’ятаємо, що демократія не обмежується відвідинами виборчих дільниць раз на кілька років, що влада потребує контролюю, а політика не має права базуватись на популізмі. Ми ж усі це прекрасно пам’ятаємо, погодьтесь. А отже й хвилюватись особливо немає чого – попри всю занепокоєність автора цього матеріалу, ми скористаємось часом, який у нас є, скористаємось можливостями, які у нас далі лишаються й зробимо правильний вибір.

Або ні.

Сергій Жадан – поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Сергій Жадан

    Український поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст. Автор, зокрема, романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

 

Категорія: Сьогодення | Переглядів: 193 | Додали: ruhlyvy

Коментарів: 3
avatar
0
1 ruhlyvy • 01:01, 16/05/18
"До чого я веду? Ми ж усі дорослі, свідомі й відповідальні громадяни. Ми любимо свою країну й бажаємо їй лише добра. Правда ж? " (Сергій Жадан)
Пан Сергій, мабуть, забув, що в Україні й досі, незважаючи на 4-х річну агресію Росії, є АЖ 7 мільйонів громадян, котрі із задоволенням дивляться проросійський та прорадянський концерт до Дня Перемоги від ТОТАЛЬНО промосковського телеканалу "Інтер"... А є ж ще доволі й тих, хто й досі вважає Росію - БРАТСЬКОЮ(!!!), а Путіна - "прєзідєнтом всєго міра"...
avatar
0
2 Asedo1949 • 16:00, 16/05/18
Що  ж  Ви  так,п.Борисе,  братський - не  братський... та  ж  ті  народи  прожили  разом  майже  століття, бо  70 літ  тільки  після  війни,  а  до  війни  ще,  "як  гартувалася  сталь"...,  а  Ви  хочете,  щоб  за  чотири  роки  все  забулося? Нічого  п. Сергій  не  забув,  але  взяти  за  руку  порушника і  вивести  з  класу,  як  учитель,  не  виходить.  Всякого  люду  розвелося  тепер  в  Україні  і  багато  зла  ходить,  але  чи  справедливо   винуватити  пересічного  громадянина,  який  виживає  в  своїй  країні  і  що  він  може  зробити,  окрім  того,  що  прокормити  себе  і  свою  родину. Хіба  можна  розібратися  у  всій  цій  вакханалії. Сьогодні  дали,  а  завтра  забрали(як  от  субсидії) і  ніхто  нічого  тобі  не  пояснить. А  як  простій  людині  розібратися  хто  правду  говорить,  а  хто  бреше,  щоб  вибрати  достойного,  якщо  вони  всі  одним "миром"  мазані.  Зараз  це  перша  фраза  любого  українця.  Я  говорила  і  говорити  буду,  що  народ - це  вівці. Куди  пастухи  поженуть,  туди  вони  й  підуть,  а  якщо  пастухи  напилися  то  й  вівці  розбрелися...
avatar
0
3 ruhlyvy • 23:54, 16/05/18
Головна проблема України в тім, що вона все ще не має ПОЛІТИЧНОЇ НАЦІЇ - УКРАЇНЦІ. Політичні нації є геть усюди в ЦИВІЛІЗОВАНОМУ світі і тільки українці та білоруси продовжують дивитися на Москву з натхненням. Єдине, що тішить, так це те, що, на відміну від білорусів, котрі майже стовідсотково втратили не тільки самоідентифікацію, але й мову, українці мову все-таки не втратили. Якщо глянути на прибалтів та східних європейців - братів по совковому концтабору, то вони усі доволі швидко чкурнули від Кремля, бо не переставали бути ПОЛІТИЧНИМИ НАЦІЯМИ. Усі фахівці-політологи говорять, що без формування саме ПОЛІТИЧНОЇ НАЦІЇ, ніякий прогрес в реформах не є реальним. Несвідомі та байдужі до усього, окрім шматка хліба з ковбасою, не здатні робити розумний вибір та тримати обранців під постійним наглядом. На очах маємо авторитарні режими в Білорусі та Росії, не кажучи вже про середньоазійські тиранії, на кшалт Туркменістану чи Таджикистану. Ті, що не здатні відрізнити каменюку від хлібини, приречені жити отими вівцями, про котрих Ви, пані Катерино, сказали у Вашому коментарі.

avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")



             Украина онлайн
  Хостинг від uCoz