Унікальні фото перепоховання Стуса, Литвина і Тихого
02:21
Унікальні фото перепоховання Стуса, Литвина і Тихого – фотогалерея
19 листопада 1989 року у Києві тисячі людей провели в останню путь загиблих у радянських тюрмах українських діячів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого.
Усіх їх свого часу на різний термін засудили за «антирадянську пропаганду та агітацію».
1Активна робота щодо перепоховання в Україні загиблих у радянських тюрмах українських діячів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого почалася у 1989 році.
Для цього рідні вели тривалі переговори з владою, а громадськість збирала гроші
2Радянські закони були такими, що не дозволяли забирати тіла в’язнів до завершення їхнього терміну ув’язнення. Тож певний час Олекса Тихий був похований у Пермі на кладовищі «Северноє», а Юрій Литвин і Василь Стус поблизу Кучина, у селі Борисові, під стовпчиками з номерами 7 і 9.
Окрім того, ексгумацію забороняли проводити й через нібито загрозу погіршення санітарно-епідемічної ситуації, але вивезення тіл Стуса, Литвина і Тихого на батьківщину таки вдалося домогтися
318 листопада 1989 року о 20.30 літак із трунами Стуса, Литвина і Тихого приземлився в київському аеропорту «Бориспіль».
Зі спогадів очевидців, зустрічати їх тоді зібралися сотні людей, які тримали в руках свічки та корогви
4Відспівали дисидентів у Свято-Покровській церкві на Куренівці
5Пізніше труни з тілами Стуса, Литвина і Тихого повезли на Софійську площу, де їх, зі спогадів очевидців, зустрічало дуже багато людей, які попри острах бути розігнаними силовиками все одно прийшли провести загиблих у радянських тюрмах українських діячів в останню путь.
«Люди ховалися по маленьких вуличках. Як тільки три автобуси з домовинами приїхали, площа раз, і наповнилася. Ми хотіли нести тіла на плечах аж на Байкове. Але КГБісти наполягали, що ні, везти у машинах», – пригадує колишній політв’язень Василь Овсієнко.
Перепоховання Стуса, Литвина і Тихого стало ледь не першим випадком, коли людей з великою кількістю українських прапорів не порозганяли
6Далі труни перемістили до пам’ятника Шевченку. А звідти вже несли на руках до Байкового кладовища. Уздовж Володимирської вулиці стояли люди зі свічками.
За спогадами очевидців, на вулиці Києва тоді вийшло близько 30 тисяч людей
7Чимало хто з учасників жалобної ходи згодом виступав із промовою. Наприклад, Іван Драч, В’ячеслав Чорновіл, Михайлина Коцюбинська.
А ось як свій тодішній виступ згадує колишній політв’язень Василь Овсієнко: «Я взяв тоді слово: Кого ми ховаємо? Ховаємо «особливо небезпечних рецидивістів». Ось Олекса Тихий відбув 17 років в неволі, Юрко Литвин 22 роки, Василь Стус 12 років. За що? За слово істини, за правду»
8А от громадському діячеві Володимирові Шовкошитному, одному зі співорганізаторів перепоховання Стуса, Литвина та Тихого, тоді говорити не дуже хотілося.
«На велелюдному жалобному мітингу на Байковому кладовищі промовляли колишні соратники героїв, я не говорив, розумів: починається політика. Не дуже й хотів говорити… Відчував, що й сам Стус переходить у нову якість – він стає символом незламності українського духу, взірцем жертовного служіння нації, Батьківщині та власному сумлінню. Промовці запалювали серця – чи то людські, чи то свої, – а люди стояли над могилами, в які зараз мали опустити три труни, і кожен думав про своє», – пригадував він
9Тіла Стуса, Литвина та Тихого поховали на 33-й ділянці Байкового кладовища у Києві, встановивши однакові дубові хрести.
У березні 1990-го їх підпалили невідомі. Винних тоді не знайшли.
Вже у 1993 році на могилах загиблих дисидентів з’явились три козацькі хрести із сірого пісковику
0
FACEBOOK КОМЕНТАРІ