Сподіваюся, не буде перебільшенням чи національним самовихвалянням, якщо скажу: в жодного народу не було такої величезної пошани й любові до жіночої прикраси – намиста, як в українок.
Як тільки народжувалася дівчинка, для неї з першого ж дня батьки готували "іменний амулет". Він передавався в спадок від матерів і бабусь, і що давнішим був, то магічнішим, а відтак і ціннішим. Образ українки в чужинців асоціювався з двома найголовнішими ознаками: намистом і барвистою вишиванкою.
Не було в Україні дівчини, котра хоч би в якій скруті жила, не мала власного намиста (коралів). Віддавна побутував звичай: що пишніше у дівчини намисто, то більшу увагу й повагу викликала вона серед односельців. Що зумовлювало цей давній звичай: мода, традиція?
Намисто мало подвійну функцію: магічну й естетичну. Роз'єднувати їх – означало б нехтувати давньою національною традицією; магічні й естетичні чинники настільки взаємопов'язані, що важко, а то й неможливо розмежувати їх.
І все ж первісно головною роллю була оберегова. За допомогою амулетів людина намагалась убезпечитися від природних катаклізмів та злих сил. Майже кожен атрибут повсякденного побуту мав охоронні функції. Це стосується і намиста.
За своєю формою воно нагадує замкнуте коло або вінець. Як ми знаємо, саме ці ритуальні символи присутні в найдавніших писанкарських візерунках, передовсім у безконечниках. Згодом ці тотемні знаки перейшли у вишивку та килимарство. Оскільки намисто призначене для персонального користування (за традицією, його не можна позичати), то відповідно воно виконувало індивідуальну тотемічну роль.
За українським звичаєм, кожна дівчина й жінка постійно носили намисто, особливо коли виходили на люди. Згадаймо Т. Шевченка:
Ой надіну я сережки
І добре намисто,
Та піду я на ярмарок
В неділю на місто.
Що пишнішим, барвистішим, із більшою кількістю разків було намисто, тим магічнішим вважалося воно. Водночас намисто мало й естетичне призначення. Це чітко простежується на давніх фотографіях та художніх полотнах, де відтворені типажі українського жіноцтва. З намистом пов'язано чимало вірувань. Якщо розірвався разок коралів, то це віщувало лиху долю або нещастя. Тому кожна власниця постійно стежила за намистом, зберігала його в найпочеснішому місці, як найдорожчий скарб.
Для дівчини було найвищим виявом почуття, коли коханий дарував пишні коралі. Прийняти їх означало дати символічну згоду на шлюб. Якщо з якихось причин хлопець вимагав повернути їх, так казали: "Були коралі, та пішли далі, а перли на мак стерли".
Серед усіх традиційних магічно-естетичних атрибутів намисту належала особлива роль. З цього приводу в народі говорили: "Без намиста і Душа нечиста".
| 
