Про шукача сонячного світла - Володимира Орловського
14:22
Володимир Орловський – один із когорти найвидатніших пейзажистів другої половини XIX століття. Сучасники називали художника “зіркою першої величини нарівні з Айвазовським”, “шукачем сонячного світла”, “незрівнянним оспівувачем південної природи”. І не дарма.
Орловський умів побачити особливу чарівність у повсякденному. Він не просто зображував побачене, а й передавав своє ставлення до цього пейзажу. Дивлячись на його картини, мимоволі виникає відчуття, що митець всією душею любить те, що пише. І чим більш вдивляєшся, тим глибше проникаєш у таємниці природи. Його полотна немов запрошують поринути в чарівність і пишність рідних краєвидів.
Володимир Донатович народився 1 лютого 1842 року в Києві. Орловські були багатими поміщиками, тому зимували в місті, а на літо виїжджали в маєток до села Опачичі. Там, серед мальовничої природи, малий хлопчина всотував красу і барви довкілля. Все це він переливав у малюнки.
Таке захоплення сина не подобалося батьку, він мріяв, що нащадок має побудувати військову кар’єру. Мати теж лише зітхала, бо хотіла, щоби Володимир став лікарем. Зрештою батько наполіг на своєму й відправив сина до Київського кадетського корпусу. Тут хлопцеві було ніколи думати про фарби, безкінечна муштра і правила. Але душа прагла бодай що малювати. За цим заняттям, коли мазюкав карикатури на вчителів, його і застали. Покарання за непослух – різки. Тут вже хлопець не витримав і вирішив тікати через вікно. Але четвертий поверх, лячно. Тут вже і вчителі забідкалися. Зрештою дійшли згоди – кадет не стрибне, а його не каратимуть. Вдома через цей інцидент йому заборонили малювати.
У 1954-му Володимир перейшов до Другої київської гімназії. Тут йому усміхнулася удача – талант до малярства помітив учитель малювання, живописець Іван Сошенко. Художник оселив Орловського в себе і почав навчати живопису. Іван Максимович не лише став наставником у мистецтві, а й справжньою опорою для хлопця. Пізніше він написав рекомендаційний лист і відправив Володимира до свого друга Тараса Шевченка.
У 1861 році Орловський вступив до Академії мистецтв у клас Олексія Боголюбова. Він, як мариніст, навчив свого підопічного не лише зображувати красу суходолу, а й стихію морську. За період навчання Володимир отримав всі академічні нагороди, які тільки можна було отримати.
Влітку Володимир їздив до Криму на етюди. У 1868-му за три пейзажі з кримськими краєвидами був відзначений великою золотою медаллю, отримав звання класного художника 1-го ступеня й поїздку коштом академії за кордон для вдосконалення майстерності.
Із 1869-го до 1872 року Орловський побував у Парижі, Швейцарії, Німеччині та Італії. Перевезені з Европи роботи отримали високу оцінку Ради академії. Повернувшись, художник писав картини для аристократичних салонів Петербурга і Києва, для музею Академії мистецтв, а також для заміських палаців. Окрім того, митець професорував в академії. Його учнями були видатні художники – Микола Пимоненко та Сергій Васильківський. Володимир Донатович полюбляв проводити літо в Україні, особливо гостювати в Асканії-Новій у своїх друзів. Навіть долучився до проєкту розробки місцевого дендропарку.
Слід зауважити, що картини майстра були різноманітні не лише своє природою, адже на них оживали пейзажі від Фінляндії до Криму, а й змістом. Орловський однаково майстерно передавав на полотні похмурий осінній день, морозну зимову ніч, захід чи схід сонця, літню спеку. Гущавини столітніх лісів і простори моря. Автор виписував кожну травинку і квіточку, але небесне світило й промені об’єднував у гармонійне ціле.
Попри те, що картини Орловського користувалися неабиякою популярністю, серед його замовників були не лише дворяни, а й царська родина, художник дуже сумував за рідним Києвом. Зрештою 1887 року він вирішив повернутися додому. Тут митець заходився допомагати Київській малювальній школі імені Мурашка. Згодом він увійшов в художню раду, а пізніше став одним із організаторів виникнення Київського художнього училища. Водночас писав картини морських пейзажів.
У 1909 році Володимир Орловський подався до Італії. Там художник прожив п’ять років. 16 березня 1914-го його життя нагло обірвалося. Труну з тлінками відправили до Києва. Свій вічний спокій митець знайшов на Лук’янівському цвинтарі. Надгробок художника виконано за ескізом Іллі Юхимовича Рєпіна.
Нині роботи митця прикрашають експозиції багатьох музейних зібрань. Зокрема картини Орловського знаходяться в Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві, приватних зібраннях, а також у музеях та галереях РФ.
