Улас Самчук - один із найвизначніших письменників XX століття
12:25
Улас Самчук - один із найвизначніших українських письменників XX століття. Будучи шістдесят років відірваний від рідної землі, Улас Самчук лишив у спадок світові величезну бібліотеку своїх праць про Україну.
Улас Олексійович народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Волині (нині це Здолбунівський район Рівненської області). Про своє село писав: “Дермань для мене – центр центрів на плянеті, і не тільки тому, що десь там і колись там я народився, а й тому, що це справді село наче писанка – з його і древнім Троїцьким монастирем, Свято-Федорівською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами”.
Із 22-річного віку Самчукові довелося жити за межами батьківщини. Призваний до польського війська, він як і багато інших українців не бажав служити інтересам чужої держави. Тому дезертував і виїхав до Німеччини. Далі була Чехословаччина, після Другої світової – Канада. Ненадовго відвідати рідну Волинь вдалося лише у розпал нацистсько-радянського збройного протистояння – у складі похідної групи ОУН (мельниківців).
Улас Самчук зажив слави “українського Гомера ХХ століття” – відкрив світові справжню і невідому до того Україну. З-під його пера вийшли геніальні твори: “Волинь”, “Гори говорять”, “Марія”, збірки оповідань “Месники”, “Віднайдений рай”. У них він акцентував увагу на таких ключових темах, як загарбання більшовиками України, колективізація і Голодомор. Не оминув і героїчну боротьбу УПА за свободу України:
“Нарід, який стає до змагу за своє існування, нарід, який кладе на терези все, чим жив і живе, нарід, який жертвує кров своїх ліпших з найліпших – розуміється, що такий нарід, як коли він має хоч трохи живої біологічної сили, не може дозволити собі на таку слабкість, як м'якість, як вибачливість до певних обставин, як той чи інший сегмент. Тільки тверда, послідовна, вперта до останнього віддиху, до останньої краплі крові боротьба”.
Сам письменник був прихильником українського націоналізму і поділяв погляди його ідеолога Дмитра Донцова. Був близько знайомий з Оленою Телігою. ЇЇ сміливість, екзальтована натура і жіночність високо цінувалися письменником. Неодноразово літератор згадував її у своїх спогадах, як “дивовижну жінку”.
Зліва 1-й ряд: Орест Чемеринський, Олена Теліга, Улас Самчук. 2-й ряд: Михайло Михалевич, Омелян Коваль, Юрій Русов. Львів, літо 1941 рік. Українська Вікіпедія
Як і більшість емігрантів, Самчук тяжко пережив розлуку з батьківщиною. Згадаємо слова Олександра Олеся: “Чужина – могила, чужина – труна!”. А Улас Самчук з цього приводу писав:
“Належимо до племені людського роду, що, можливо, зо всіх решти племен світу найтяжче переживає втрату землі предків”.
У 1980 році письменника пропонували висунути на здобуття Нобелівської премії. Але цього не сталося через відсутність рекомендації від одного з Нобелівських лауреатів.
Останні роки важко хворів, практично втратив зір і фізичну можливість до писання. Літературознавець Шевельов-Шерех згадував:
“Самчук кінчав свої дні занедбаний, упосліджений, забутий. Він сподівався малого – вижити на заробіток пером. Якщо судити людей за їх заробітком, письменником він останні роки життя не був. І навіть пенсіонером – ні, було це на межі жебрацтва”
Улас Самчук не дожив всього чотири роки до відновлення Незалежності України. Але до останнього подиху вірив: “Ми вернемося в свою велику, вимучену, вистраждану землю предків. Не сьогодні, так завтра, не в цьому, так в іншому поколінні; вернемось не тільки як жива матерія, а і як живий дух, вернемось, і то передовсім в продовженні, як творчість”.
І він мав рацію. У наші дні творчість Самчука нарешті повертається в Україну: “Націю, яку вбивали століттями, всіма зброями, повернено до життя протягом десятків років єдиною зброєю слова... Прийде час, що все те словоблудіє про Сталінів і “старших братів” відпаде як полова від зерна... І наша література – рідна, многострадальна, гнана і переслідувана – та, що “на сторожі”, буде видною зо всіх місць планети”.
