Куманець (куман, куманчик, київський глечик, глечик для горілки, охтирський глечик) – це ритуальний колоподібний фігурний посуд з вухом і носом, на високій ніжці.
Ще з козацьких часів куманці були поширені на всій території України. Спочатку їх використовували для тримання та розливання міцних напоїв під час весілля. Нині цей посуд втратив своє пряме призначення і є суто декоративним виробом.
Слово «куманець» є тюркським мовним запозиченням. Скажімо, у киргизькій кумган має значення «глечик».
Куманці були предметом вжитку козаків. Фахівці зазначають, що вони (як побутова річ) могли бути запозиченням українців у східних народів.
Куманці є оригінальним різновидом українського традиційного посуду. Якщо раніше (а подеколи і тепер) їх використовували для зберігання й подання на стіл різноманітних напоїв, то тепер — це переважно декоративна оздоба інтер'єру в національному стилі.
Ті, хто пробував зберігати в куманці напої, свідчать, що специфічна форма виробу, контакт напою з натуральною глиною,— призводять до того, що напій тривалий час має певну стійку температуру і неповторний присмак.
Куманці могли бути різної форми, однак найвідомішими є ті, зазвичай полив'яні та щедро оздоблені (розписані, з ліпленням), які використовували для спиртних напоїв, зокрема, виокремлюються з-поміж них куманці у формі дисків або кілець (тобто дисків без середини) з вигнутою ручкою та носиком, горловиною (нерідко з кришкою) та з ніжкою-підставкою (часом застосовувалися пара чи дві пари ніжок)
Цікаво, що тороїдальної форми куманці при частуванні гостей переносилися господарем чи господинею, надіті на передпліччя лівої руки саме через отвір.
В Опішному куманці завжди користувалися великою популярністю. Відомий дослідник опішненського гончарства Яків Риженко так описав куманці міськомлинського гончаря Остапа Ночовника: «У композицію своїх виробів він іноді уводив зовсім несподівані елементи. Яскравим прикладом таких композицій є його кумани, що зазнали слави не лише на Україні, а й далеко за її межами. Здебільшого в основу куманів Ночовник клав люльку, поєднану з елементами циліндрійного посуду. Як декоративні елементи Ночовник використовував барокальні прикраси, весільні квіти тощо».
Опішненці настільки полюбили цей незвичайний глиняний виріб, що куманець став символом гончарного містечка. На дні посуду, виготовленого в заводі «Художній керамік», ставили штамп у вигляді куманця.
Любив куманці й Леонід Сморж. У його колекції опішненської кераміки таких виробів дев’ять. Три куманці виготовлені відомими гончарями Іваном Шияном та Василем Біляком на замовлення колекціонера. Авторство шести інших невідоме. Більшість куманців прикрашені мальовкою у вигляді багатопелюсткових квітів, листя та завитків. Яскрава кольорова гама та незвичайна форма надають куманцям ошатності, святковості.
З Вікіпедії: Опішня (місцева назва — Опішне) — селище міського типу Полтавського району Полтавської області України. Старовинне козацьке містечко.
Розміщене на пагорбах понад річкою Ворсклою. «Найвище» поселення Полтавщини (208 м над рівнем моря).
Головний осередок сучасного українського гончарства.
Історичне населене місце. За писемними джерелами уперше згадується в 12 столітті. Упродовж трьох останніх тисячоліть на території поселення інтенсивно розвивалося гончарство. Наприкінці 19 — на початку 20 століття в містечку працювали близько 1000 гончарів, продукція яких експортувалася майже на всі континенти світу.
