 13 червня 1874 року народився Марко Черемшина – видатний український письменник і громадський діяч, адвокат, доктор права (до кінця життя захищав селян від свавілля влади).
Справжнє ім’я Марка – Іван Юрійович Семанюк. Своє дитинство він провів у селі Кобаки на Станіславщині (Івано-Франківщина). Сім’я була бідною. Єдиною окрасою селянської хатини була піч, обкладена кахлями. На тій кераміці зображені козаки, які під час дідових казок оживали в уяві малого хлопчини. А бабуся оточила любов’ю і турботою свого маленького онучка. Роки перебування біля них будуть одними із найщасливіших у житті. Така турбота, оповита байками, легендами і піснями сформувала естетичні смаки та ідейні цінності.
Юрій Семанюк, батько Івана, був людиною чутливої душі і навчив сина основним цінностям – розуміти й любити добро, не сприймати зло і боротися з ним, а ще заохотив до книжок. Малий з народження слабував здоров’ям, тому, щоб уникнути мужицької долі з важкою працею, його записали до сільської школи. З автобіографії: “Я любив діда і бабу, а як дід мене любили, повидів я тоді, як управа Кобацької школи визвала діда, щоб мене вписав до школи. Дід три дні не їли та й поплакували, а четвертого дня мене до школи самі відвели”.
Після її закінчення вступив до Коломийської гімназії. Старанність у навчанні допомогла Іванові стати одним із найкращих учнів, хоча це було не легко, адже викладалося все польською мовою.
“Я не вмів говорити по-польськи і спершу дуже бідував у гімназії, а особливо знеохочувався я дуже, коли професори, натякаючи на мою мужицьку ношу в нижчій гімназії, цвіркали мені в очі, що я повинен скинути хлопську одіж і в сюртук убратись, або залишити школу і піти гній возити. Я швидко поборов труднощі мови і вже від першого півроку був відзначаючим через всю гімназію”.
Любов і жага до навчання спонукали хлопця до пізньої ночі сидіти на лекціях. Захоплювався творами Юрія Федьковича, Григорія Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Івана Нечуя-Левицького. Передплачував часописи “Житє і слово”, “Зоря”, “Буковина” і “Правда”, все це впливало на формування національної свідомості. А ще Шевченко – його творчість захоплювала юнака, відігравала визначну роль у становленні Івана як письменника.
Перші літературні спроби датовані 1895 роком. Журнал “Зоря” оголосив конкурс на найкращу драматичну роботу. Семанюк надіслав до редакції драму “Несамовиті”, і хоча твір отримав схвальні відгуки від журі, його не опублікували. А через рік у газеті “Буковина” з’явилося його оповідання “Керманич”. Автором твору був вказаний Марко Черемшина – такий псевдонім узяв собі Іван.
По закінченню гімназії здобувати вищу освіту поїхав до Відня. Хотів вступити на медичний факультет, але на заваді стали гроші, а точніше їхня відсутність. Юнакові нічого не лишалося, як вступити до найдешевшого, від того і непопулярного – юридичного. У великому місті Іван одразу опинився у центрі громадського, літературного життя, невдовзі став членом академтовариства “Січ”. Згодом очолив його, трохи пізніше організував робітниче товариство “Поступ”.
У 1897 році очолює антибаденівський мітинг, спрямований проти польського свавілля у Галичині. На нього запросив Івана Франка і зустрічі цієї чекав нетерпляче. У домі Черемшини збиралися найсвідоміші українці, щоб вести літературні диспути. Таке мистецько-літературне оточення надихало Марка на творчість. У цей період із-під його пера виходять рецензії, переклади з французької, німецької, чеської, болгарської, польської, словацької, угорської мов. У газеті “Буковина” друкує свої адаптації українською Еміля Золя, Жуля Ренара та інших. Також з’являється його цикл віршів у прозі “Листки”, у якому письменник продемонстрував свої уміння творити у стилі європейського модерну.
У журналі “Дзвінок”, який видавався у Львові, були опубліковані казки “Незабудька”. “Рожі”, “Муха”, “Сльоза”. У іншій періодиці друкуються психологічні новели, які увійшли до першої книги “Карби. Новели із гуцульського життя”.
У 1906 році Іван Семанюк одержав диплом доктора права, переїхав до містечка Делятин і став помічником адвоката. Пропрацювавши шість років, він переїздить до Снятина і відкриває власну адвокатську контору. Саме у цьому місті він зустрів своє кохання, дівчину звали Наталя. Вона поєднувала у собі вроду і розум, ніжність і чутливість. Іван не зміг встояти перед такою гармонійною довершеністю і згодом вони одружилися. Любій дружині Марко Черемшина присвятив твір свого життя “Моя біографія”, у якому описує себе так:
“Середнього росту, кругла стать, хід енергійний і ще ритмічний, але за маєтками не біжу і не пропадаю. Твар під високим чолом ділиться на дві половині: одна весела промінна, а друга сурова і понура та темна, як ніч. Очі міняться – раз голубі, раз зелені. Незабаром підуть за ними мої ще темні брови та й стануть мінитися так, як мій чупер став сивіти. Ніс середній, а губи широкі, як у негра. Ноги дрібні, бо покинули постоли і забагли черевиків, здебільша такий я зверху, а з середини пустий, як попсований мужик: скептик до філософії, ентузіаст до мистецтва, природи і всього, що гарне. Більше пасивний, чим активний, хоть живо і невгавно шукаю, але не борець я. Швидко запалююсь, але і швидко остигаю. Нечестолюбивий, але свободолюбивий. Не терплю ніякого ярма. Не люблю ні чисел, ні математики, ні грошей, признаю потребу грошей, бо треба їх і моїй сім’ї і треба їх було, щоб з австрійської бранки викупитися та й щоб довги віддавати та й буйно жити. Дєдя і німці у Відні навчили мене бути таким, щоб люди могли на мене здатись. Не чую ненависті ні до нікого, хіба до гієн, вовків і шакалів. Люблю лютість гарячу, як вогонь, таємничу, як море, принадну, як весна, гнівну, як грім у хмарах. Коли б мені дозволено було перемінитись у птаха, то вибрав би я собі жайворонка. Люблю місячні ночі, непрохідні ліси, високі гори. Люблю поезію писану і неписану, мальовану і немальовану. Люблю ритм зір на небі і голос життя на землі. Але лютий я на все, що погане, брехливе і жалом кривди кусає.
Його адвокатська контора стала центром громадського життя містечка. Дружина письменника згадує, що в ці роки “на його письмовому столі поруч з суворими і стислими кодексами і різними юридичними книгами були чернетки, замітки до майбутніх творів. Він завжди був у творчому настрої. В адвокатській канцелярії Черемшині набігала не одна тема, не один сюжет викреслювався в його уяві. Серед паперів були плани новел, матеріали для яких брав письменник із судової практики. Однак основний професійний обов’язок відсував творчі задуми на другий план”.
Із початком Першої світової ці території стали полем запеклих бойових дій між австрійсько-німецькими та російськими військами. Іван домігся звільнення від воєнної повинності і разом із дружиною повернувся у рідне село до батьків. Враження від війни, страхи і переживання вилилися у новели “Поменник”, “Щоденник” та ще у 9 творів, які увійшли до збірки “Село вигибає”, вступне слово до якої напише Микола Зеров.
У 1918 році у період створення ЗУНР Іван Семанюк був комісаром Снятина. Навесні 1919-го, щоб уникнути кровопролитних дійств, зібрав делегацію, з якою вирушив на переговори з румунами, що осіли у Станіславові. Ті, своєю чергою, конфіскували у делегантів коней, забрали вози, цілу ніч протримали людей, а на ранок змусили пішки вертати до свого містечка.
Після розпаду Австро-Угорської імперії та поразки Української революції більшість західноукраїнських земель опинилися під Польщею. Іван вірив, що українці зможуть вибороти кращу долю для своєї Батьківщини, тому став на заклик молоді для згуртування в один народ. Його твори набирають неабиякої популярності по всій території України. Він публікується у різних журналах, його творчість стає предметом наукового дослідження в Радянській Україні. Андрій Васильович Музичка видає монографію про Черемшину для Державного видавництва УСРР.
Окрилений успіхами, сповнений творчими ідеями і планами на майбутнє, Марко Черемшина готує нову книжку. Але раптова смерть обірвала всі задуми письменника. 25 квітня 1927 року, після відвідин батькової могили, він раптово упав замертво біля цвинтарної брами. Поховали Марка Черемшину у Снятині. Дві його збірки “Село вигибає. Вибрані оповідання. Книга 1” і “Верховина. Вибрані оповідання. Книга 2” вийшли у видавництві “Книгоспілка” 1929 року уже посмертно.
Марко Черемшина був одним із найбільших фольклористів української літератури. Народна поезія присутня у всіх його творах, вона майстерно введена у його роботи і сприймається як одне ціле.
Сам письменник писав: “Етнографічних матеріалів я не збирав, бо сам був тим матеріалом, пересякнувши наскрізь народними піснями та казками із самого малку. Я виріс серед співанок, та казок, та сопілок, вдихав їх в себе і віддихав ними”.
Сучасна критика відзначає високу майстерність письменника і багатство народної мови. Зважаючи на спільне селянське походження, тематику творчості та дружні особисті зв’язки, в історії літератури Марка Черемшину, Василя Стефаника і Леся Мартовича часто об’єднують під назвою “покутської трійці”. Загалом, літературний доробок Черемшини становить близько 60 творів.
|
