25 лютого в Україні відзначають 153 роки від Дня народження поетеси та письменниці Лесі Українки. Про маловідомі факти про неї та що її пов'язує з Кіровоградщиною в ефірі Українського Радіо Кропивницького розповів доктор філологічних наук, професор Центральноукраїнського педуніверситету Сергій Михида.
Як змінився погляд на Лесю Українку в незалежній Україні на відміну від того, як її творчість тлумачила радянська влада?
Мені більше хочеться говорити про Ларису Косач, бо не Лесею Українкою вона була на наших, тоді ще Єлисаветградських землях. Разом зі своєю сестрою Ольгою Косач-Кривинюк вона відвідала їх, як людина небайдужа до суспільних питань, які мали місце в розвитку громад на межі 19-20 століть, коли організовувалися селянські артілі. Лариса Косач, як громадянка, як українка зацікавилася артільним рухом, який сприяв розвитку сільського господарства та поширювався на теренах тодішньої російської імперії, але на українських землях.
У 1898 році її шлях з Одеси до Луцька пролягав через Єлисаветградщину. Тут вона зустрілася з Миколою Левицьким, який відвіз її до Аджамки (село у Кропивницькому районі – ред.), де діяла сільськогосподарська артільна спілка, щоб на власні очі подивитись, як це працює. Це було нове у сільському господарстві. Це був не літературний вояж, а скоріше – громадянський. Тому ми говоримо про Ларису Косач, а не про Лесю Українку.
Мій погляд – говорити про Ларису Косач, як про особистість, як про людину, яка цікавилася усіма суспільними питаннями: жіночим та громадськими рухами, тим, що було важливим для українців – а це – земля. Вона завжди була для українців головною філософією життя.
Кожна влада намагалась зробити Лесю Українку зручною для себе. Радянська влада забороняла певні її твори, які не згадувала ніколи і широкому колу читачів вони були невідомі. Одним з них є драма "Бояриня", яка була написана у 1910 році. Пізніше, вже за часів Незалежної України, ця п'єса була включена в шкільну програму. В чому важливість цього твору?
За часів незалежності "Бояриня" з'явилася в шкільних програмах і потім зникла. Це ще один наслідок руху України від Європи, від світу за часів президентства Януковича.
В чому унікальність цієї драматичної поеми для українців в 21 столітті? Це ще одне підтвердження іншості українства порівняно з російством, і це у своєму творі представила Леся Українка. Найважливішим його змістом є представлення двох світів – московського та українського. Один – світлий, світ свободи представлений в образі Оксани. І світ несвободи в образах Степана, її нареченого, і його сестри Аннушки, яка перестала бути Ганною.
Елементарний приклад із драми – це хата і "тєрєм", які просто унікально різні. Хата світла, розписана, з білосніжними побіленими стінами. Біля неї невеличка галявина з квітів на клумбі. Відсутність паркану, замість нього стоїть перелаз. І "тєрєм", який огороджений великим парканом у Москві. Тобто вільний доступ і перешкода тільки для тварин, які не переходять ось цієї межі. І утвердження приватної власності, як цінності.
І ось дві дівчини – Оксана та Анна. Одна почуває себе вільною в цьому світі, в той час як Аннушка – обмеженою. Тільки щілина у великому паркані дозволяє їй бачити світ.
У цій драмі Лесі Українці вдалося розкрити аспекти свободи особистості. У цьому творі вона описує не тільки національні цінності, а й ментальну свободу, якою українці завжди володіли. До слова Оксана у цій драмі помирає.
Ви говорите про загальнолюдські цінності, про те, що про це писала Леся Українка. Але ж був час, коли за те, що ти українець, фактично вбивали, так говорила Оксана Забужко. І прикладом цього є історія родини Лесі Українки. Після 1920 року оцей радянський маховик, він пройшовся чи не по-кожному. Через те, що її матір Олена Пчілка, відстоювала українськість, радянська влада зарахувала її до кола буржуазно-націоналістичної інтелігенції. Розкажіть про її подальшу долю.
По кожному із родини Косачів – від батьків до сестер та брата – пройшлася радянська машина. У 1930 році репресії торкнулися її 80-річної матері, відомої української діячки Олени Пчілки, яка зберегла свою націоналістичну діяльність та до останнього свого подиху була небезпекою для радянської системи. Не шануючи віку та здобутків жінки її намагались заарештувати.
Це не торкнулося Оксани – сестри Лесі, яка вийшла заміж раніше, ніж з'явилася радянська машина. Але це торкнулося Ізидори, яку за міфічне відношення до організації українських націоналістів заарештували і присудили ув'язнення. Попри це, вона одна з тих, якій вдалося прожити довге та щасливе життя за кордоном.
Від арештів в Російській імперії потерпала Ольга Косач-Кривинюк, яка всіма своїми силами і можливостями зберігала архів Лесі Українки. І в роки окупації часів Другої світової війни, коли звільняли Київ, вивезла його за кордон. Завдяки чому постав літопис життя і творчості Лесі Українки на майже тисячу сторінок, який став прекрасним матеріалом розуміння її істини, а не співачки досвідніх огнів.
Ті, члени родини Лесі Українки, які пережили окупацію і Другу світову війну, змогли зберегти пам'ять тільки через те, що покинули Київ, який вже звільняла більшовицька армія. І таким чином через десятиліття маємо першоджерела, які були збережені не в Україні, а за кордоном. Наприклад, доля рукописів, які на сьогоднішній день доступні завдяки оцифровуванню, можуть стати хорошим матеріалом для роздумів. Літопис життя і творчості Лесі Українки доступний для посторінкового, порокового прочитання професорсько-викладацькому складу і науковцям.
| 
