Команда Суспільне Культура ділиться своїми читацькими ритуалами, які допомагають читати регулярно.
Я (авторка цього матеріалу та редакторка Суспільне Культура) люблю читати, скільки себе пам'ятаю, тож мені принаймні не довелося проходити етап з усвідомленням того, що читання — це приємна, а не нудна діяльність. Однак хотілося зробити таке дозвілля більш систематичним.
Свої читацькі ритуали я вибудовувала поступово. Перше, що почала впроваджувати, — це записувати назву прочитаної книжки та автора чи авторку, дату завершення прочитання, а також виписувати цитати в окремий нотатник. Виписування цитат не прижилося, на заміну прийшли стикери в книжках та нотатки на сторінках книжки. А ось список прочитаного я веду з 2019 року в нотатках телефона.
На початку року я ставлю собі ціль із кількості прочитаних книжок. Уже декілька років ця ціль не змінюється — 24 книжки на рік або по дві прочитані книжки на місяць. Цілком можуть бути місяці з нечитуном, коли я не завершу жодної книжки, але також будуть місяці, коли я прочитаю 5 книжок. Не ставлячи собі масштабної цілі у 100 книжок на рік, я не відчуваю тиску та не бачу потреби перевантажувати себе, читання для мене насамперед про задоволення, а для досягання цілей та відповідальності в мене є робота, яка ще й пов'язана з тим, що я протягом дня читаю та редагую тексти інших. Досі мені вдавалося досягати своєї мети, торік це було 32 прочитані книжки, у 2024-му — 30. А за ці пів року прочитала 20 книжок, ще 4 — почала, але поки не завершила. Я не боюся відкладати книжки, якщо зараз вони не резонують із моїм настроєм.
Читання — усамітнене дозвілля. І мені це завжди подобалося: конкретні образи виникають лише у мене в голові, підштовхують до спогадів та рефлексій власного життя. Тривалий час я не відчувала потреби обговорювати з кимось іншим прочитане, та й загалом вважала себе інтроверткою, але під час повномасштабної війни звузилося моє коло спілкування і я стала спраглою до соціалізації та нових знайомств.
У цей період натрапила на відео про книжкові клуби на YouTube-каналі книгарні «Сенс». Серед усіх спікерів та спікерок найбільше відгукнулися слова Оксани Павленко — засновниці Divoche.media та модераторки книжкового клубу для спільноти медіа. Концепція клубу — читати літературу, написану українськими та іноземними письменницями, а обговорення відбувається в колі жінок, підписниць медіа. На перших зустрічах мені було некомфортно висловлювати думку, але поступово я звикла, велику роль відіграло те, що я опинилася в колі однодумиць. Нині гарантовано одну книжку на місяць я прочитую завдяки книжковому клубу, який до того ж розширює мої читацькі інтереси.
Однак найбільше, як мені здається, на мене впливає звичка оточувати себе книжками. Книжки, які я читаю зараз, лежать біля мого ліжка. Обираю одну з них для читання перед сном, це допомагає сповільнитися та впорядкувати думки. На полицях книжки розкладені тематично й таким чином, що я бачу корінці, тож розумію, що і де шукати. А біля одного зі стелажів з книжками облаштований куточок із кріслом для читання.
Також у мене в сумці завжди є книжка, яку я можу почитати в транспорті або поки чекаю на друзів перед зустріччю. Видавництва зараз друкують книжки різних форматів, тож можна підібрати видання невеликого розміру, яке поміститься у малу сумку. Коли оточуєш себе книжками, читання стає легшим вибором, яке може конкурувати зі смартфоном, який теж постійно зі мною.
Мені не вдається читати у будь-якому транспорті. Наприклад, в автобусі не можу сфокусуватися та постійно захитує, а найзручніше читати у метро або трамваї. Деякі книжки взагалі асоціюються лише з трамваєм — наприклад, «До маяка» Вірджинії Вулф я могла запоєм читати лише в трамваї.
Надалі я поділюся читацькими звичками своїх колег. Частина з них перегукується з моїми власними, але таким чином можна подивитись, як той самий ритуал працює для різних людей.
Після прочитання може бути спокуса спробувати одразу всі ритуали. Проте, аби не переобтяжувати себе, рекомендую для початку обрати один або два ритуали, які потребують найменших зусиль, та додати їх до свого життя.
Читати запоєм
Журналістка, яка спеціалізується на темі театру, Вікторія Кітхенко ділиться, що може не братися за книжки місяцями, натомість багато ходити в театр чи в кіно. А потім — прочитати книжку за один день.
«Поки тіло пасивно напівлежить на дивані, у мозкові з'являються спокій і ясність. Пам'ятаю, в останній день минулого року була настільки виснажена, що просто читала з ранку до вечора, і, здається, Господінов мене «зцілив»».
Читати запійно любить і літературна журналістка Оксана Заблоцька. Саме тому їй не подобається читати у метро — тоді не вистачає часу зануритися в історію, але подобається читати у тривалій подорожі.
«Я люблю читати запійно, книжку за день-два: повністю зануритися в сюжет, пожити в ньому. Зазвичай 15–20 хвилин у метро мені не вистачає, щоб відчути історію "своєю" й охоче повертатися до неї. Подобається читати в довгій дорозі під стукіт коліс — я завжди беру в подорож книжку».
Книжки — як джерела інформації для роботи
Щоб читати більше книжок, кінооглядачка та авторка подкасту «Коло їжі» Олександра Поворозник змінила підхід до опрацювання джерел для роботи: «Щоразу, коли у мене якась нова тема для матеріалу, я намагаюся якомога більше звертатися до "паперових" (насправді переважно оцифрованих) джерел».
За її словами, у час, коли вижимки ШІ займають більшість пошукових запитів, спеціалізований нонфікшн виявляється «чи не єдиним джерелом інформації, якому можна відносно довіряти».
«Тож тепер у мене на компʼютері сформувалася дуже специфічна, але захоплива бібліотека: там і книги про теорію кіно, і про життя католицьких великомучениць крізь призму сучасних поглядів на психічні розлади, джерела про сказ, історію локшини та вплив археологічних розкопок в Єгипті на готичну літературу вікторіанської Англії», — ділиться Олександра.
Читати у кав'ярні або з тематичним напоєм
Для Оксани Заблоцької найкомфортніший час для читання — це вихідні чи відпустка, а найкомфортніше місце — рідне місто, коли вона «повністю абстрагована від київських "треба" й "мушу"». А у робочі будні любить змінювати місце для читання: наприклад, виходить у парк чи кав'ярню.
Вікторія Кіхтенко ділиться, що іноді читає з напоєм, який найкраще пасує до конкретної книжки — вином, чаєм чи какао.
Читати перед сном або зранку
«Я не любив читати у школі та університеті. Проте за останні півтора року я прочитав, певно, більше, ніж за все життя до цього», — каже журналіст Суспільне Новини та Суспільне Культура Юрій Свиридюк.
Спершу він читав перед сном: читання заколисувало, однак доводилося перечитувати той самий абзац декілька разів, не вдавалося зосередитися після робочого дня. Юра замінив вечірнє читання спортзалом — «працюють мʼязи, а мозок відпочиває», — а час із книжкою тепер проводить зранку.
«Читати почав більше зранку за чашкою кави / какао / чаю в кавʼярні біля дому. Здебільшого на вихідних. Це дає можливість замінити ранкове скролення стрічки соцмереж на "потримати інформацію фізично". Та й інформація сприймається краще зранку», — ділиться Юра.
А от серед тих, хто читає перед сном, — музична оглядачка та авторка проєкту «Artилерія» Юлія Ткачук. Закріпити читацький ритуал їй допомогла кішка.
«Я стараюсь читати щодня за годину до сну. І наша з сусідкою кішка Вуля щодня готується до цього. Коли вона розуміє, що я йду в спальню, вона біжить поперед мене, стрибає на ліжко і чекає, доки я вляжусь із книгою. Потім лягає мені на ноги й дрімає увесь час мого читання. Якщо наступає день, коли я запізнююсь або не в настрої читати у відведений час, вона навіть може нявкати, тертись об ногу та нетерпляче вести мене до спальні. І я, і Вуля настільки до цього звикли, що я не уявляю зараз вечірнього читання в ліжку без кішки, що спить на моїх ногах».
Використовувати читацькі застосунки
Журналістка та редакторка Суспільне Культура Поліна Горлач багато читала все життя: з дитинства була записана чи не у всі бібліотеки рідного міста. Однак після випуску з Університету Драгоманова несподівано майже перестала читати — іноді могла прочитати одну чи дві книжки на рік. Таку закономірність відзначають і в дослідженні Мінкульту, Gradus Research та фонду «Повір у себе» про читання українців. Так, у студентські роки та ранній дорослості опитувані зазначали, що на перший план виходять на навчання, соціальне життя, адаптація до нових умов, тож на читання не залишається ні часу, ні ресурсу. А у старших вікових групах паузу в читанні пояснювали змінами в особистому та професійному житті.
Повернути читання у повсякденне життя Поліна вирішила цього року. Вона читає щодня принаймні по 10 хвилин та позначає, скільки прочитала, у застосунку Rork. Це український застосунок, у якому можна відмічати, скільки часу потрібно на прочитання книжки, скільки вже прочитано та скільки залишилося.
«У застосунку відмічаю кожен день, коли відкривала книжку, бо найважливішим для мене є повернення самої звички читати. При цьому я намагаюся не змушувати себе. Якщо книжка йде важко або в конкретний день немає сил занурюватися в складний текст, то не намагаюся читати за будь-яку ціну. Буває, що читаю свої десять хвилин і відкладаю книжку до кращого настрою. А іноді замість роману беру манґу — і це теж читання», — ділиться Поліна.
Скриншот зі сторінки Поліни Горлач у Rork. Суспільне Культура/Поліна ГорлачКаже, що такий підхід дозволяє зберігати регулярність і не втрачати задоволення від процесу. З таким підходом Поліна прочитала 43 книжки — від великих романів до манґ і оповідань.
Аудіокнижки під час рутинних справ
Крім використання книжок у роботі Олександра Поворозник регулярно слухає аудіокнижки: в дорозі чи під час рутинних справ. Ця звичка з'явилася після народження старшої дитини.
«Поруч з немовлям паперові книги сильно не почитаєш (бо дехто намагається жувати сторінки), а ось запакувати маля у візок та піти на довгу прогулянку, паралельно слухаючи аудіокнижки чи подкасти — звичка, яка врятувала ментальне здоровʼя не однієї мами. Зараз мої діти вже не намагаються виривати сторінки паперових видань, але щоденні 15–20 хвилин, проведені із застосунком Audible, лишилися частиною моєї щоденної рутини», — розповідає Олександра.
Найкращий час — той, коли ви читаєте
У житті кожного читача чи читачки настає нечитун. У такій ситуації головне прийняти це, не картати себе та дати час на відновлення. Наприклад, Оксана Заблоцька нині стикається з нечитуном. У шкільні роки вона читала по 50–70 книжок у рік, а в університеті та після нього стало більше літературних подій, розмов про книжки, але менше самого читання.
«Нечитун відчувається як дружба з людиною, з якою ти тривалий час не підтримуєш зв'язок. За замовчуванням ми близькі, але чи можемо досі вважатися друзями, якщо так довго не спілкуємось? Чи є право казати, що любиш читати, якщо не робиш цього місяцями? Навіть цю публікацію я відкладала, бо "ну які читацькі ритуали, якщо я зараз майже не читаю?". Утім, можливо, це якраз нагода згадати, як я читаю і за що це люблю».
Якщо не вдається одразу повернути в життя годинні читання, згадайте Поліну Горлач, яка читає 10 хвилин на день. Шеф-редакторка сайту Суспільне Культура Катерина Яковленко переконана, що найкращий час для читання — це той, коли ви читаєте: «Насправді я не знаю, коли краще читати, бо часто я читаю для роботи, часто для себе. Деколи я читаю перед сном, деколи зранку, нещодавно читала під час прання. Думаю, найкращий час для читання — це той, коли ви читаєте. А найкращі закладки — це ті, що під рукою (я, наприклад, використовую олівець)».
| 
