У тридцятого сторіччя середині Батько гнівно говорив дитині: „Ну, скажи, яка ж з тебе машина? Не годишся ти на запасні частини, Не підходиш розрахованим стандартам, Твоя твердість не дається гарту! Твій неприручений максималізм Ламає всякий справний механізм, Кусають собі лікті інженери, Дивуючись невивченим химерам. Конструктори від тебе шаленіють, Бо дати ради не уміють Нетехнічним мікросхемам, Що діють вперекір логічним теоремам. Ти думаєш, ти унікальна, Отака – перекручено-дзеркальна? Ти не для розуміння цього світу, Як третій полюс небувалого магніту. Ти долаєш навіть силу гравітації, Ну, хіба це піддається апробації? Не можна перекручувать закони (Бернуллі, Джоуля, Ньютона, Паскаля, Фарадея, Ома!), Це ж очевидна аксіома! Стань, як всі, і будеш вічною— Машинно-робото-технічною... Від пояснень недолугих я стомився. Дитя моє, нарешті схаменися! Світ геніальний без твоїх фантазій! І не чекай зручних оказій Для мрій, для снів та почуттів. В час механічних відкриттів Забороняю ВІДЧУВАТИ!”. „Тебе я вислухала, тату, Дозволь тепер мені сказати. Твій світ, без сумніву, досяг багато, Але ще більше втратив він. А я не вмію жить без снів, А в грудях в мене серце б’ється. І з цим змиритись доведеться. Я – не машина, я – життя! Моя душа, всі почуття В мені живуть і дихають, і плачуть. Помру я тату, коли втрачу Цю волю буть природною. Віддам безсмертя , та свободою Утішуся. Сказав про гравітацію... От, бачиш, це ж я в цій ситуації Найглибшого сягнула розуміння— Не кориться моя душа тяжінню!”
Гарний твір, я недавно дивилась передачу про дітей "індиго" вони мають змінити світ, знищити стереотипи, зробити Землю кращою , думаю саме таку " дитину "ви описали у творі.
У мене чомусь одразу виникла аналогія з антиутопією російського письменника Євгенія Замятіна "Ми". Там теж змальоване суспільство, яке заради прогресу пожертвувало, по суті сутністю людини - її почуттями... Суспільство, ідолом якого є математика і техніка. Де немає особистості, власного Я, є лише МИ, складові, гвинтики глобальної системи. І кожен, хто намагається посягнути на світовий порядок, чи, борони Боже, ВІДЧУВАТИ (про КОХАТИ я і взагалі мовчу...), переслідуються і страчуються. Кінець цієї історії теж сумний...
ФАКТЫ. КОЛОКОЛ. Я УВЕРЕН.
День. Ясно. Барометр 760. Неужели я, Д-503, написал эти двести двадцать страниц? Неужели я когда-нибудь чувствовал - или воображал, что чувствую это? Почерк - мой. И дальше - тот же самый почерк, но - к счастью, только почерк. Никакого бреда, никаких нелепых метафор, никаких чувств: только факты. Потому что я здоров, я совершенно, абсолютно здоров. Я улыбаюсь - я не могу не улыбаться: из головы вытащили какую-то занозу, в голове легко, пусто. Точнее: не пусто, но нет ничего постороннего, мешающего улыбаться (улыбка - есть нормальное состояние нормального человека). Факты - таковы. В тот вечер моего соседа, открывшего конечность Вселенной, и меня, и всех, кто был с нами - взяли в ближайший аудиториум (нумер аудиториума - почему-то знакомый: 112). Здесь мы были привязаны к столам и подвергнуты Великой Операции. На другой день я, Д-503, явился к Благодетелю и рассказал ему все, что мне было известно о врагах счастья. Почему раньше это могло мне казаться трудным? Непонятно. Единственное объяснение: прежняя моя болезнь (душа). Вечером в тот же день - за одним столом с Ним, с Благодетелем - я сидел (впервые) в знаменитой Газовой Комнате. Привели ту женщину. В моем присутствии она должна была дать свои показания. Эта женщина упорно молчала и улыбалась. Я заметил, что у ней острые и очень белые зубы и что это красиво. Затем ее ввели под Колокол. У нее стало очень белое лицо, а так как глаза у нее темные и большие - то это было очень красиво. Когда из-под Колокола стали выкачивать воздух - она откинула голову, полузакрыла глаза, губы стиснуты - это напомнило мне что-то. Она смотрела на меня, крепко вцепившись в ручки кресла, - смотрела, пока глаза совсем не закрылись. Тогда ее вытащили, с помощью электродов быстро привели в себя и снова посадили под Колокол. Так повторялось три раза - и она все-таки не сказала ни слова. Другие, приведенные вместе с этой женщиной, оказались честнее: многие из них стали говорить с первого же раза. Завтра они все взойдут по ступеням Машины Благодетеля. Откладывать нельзя - потому что в западных кварталах - все еще хаос, рев, трупы, звери и - к сожалению - значительное количество нумеров, изменивших разуму. Но на поперечном, 40-м проспекте удалось сконструировать временную Стену из высоковольтных волн. И я надеюсь - мы победим. Больше: я уверен - мы победим. Потому что разум должен победить.
Спoчатку,я малo,нe рoзгубився,бo думав-ox,i вeликий твiр Ви написали.Aлe читається лeгкo.Вiтаю iз знаннями у фiзицi,стiльки назв ,i так гарнo ви ,їx ,зримували i зплeли дo в oднe.Виснoвoк ,тoбтo,закiнчeння -змiстoвнe.Ну,i сам твiр :нe залишить байдужим нiкoгo-закoни,рoздуми,фiлoсoфiя.A найoснoвнiшe-тут рoбoта,i вoна нe мала.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
