Холодна вода... Прокидаєшся знову...
Волога знебарвлює плити кубів...
Чекаєш, як пара ввійде у підлогу...
У відповідь скрипне гойдання човнів...
“Від пекла чи раю отут шаленію?”
Питання чи вторгнення кислих краплин?
Ти клон, що розвинув в собі мімікрію...
Ти лілія з тургором зайвих судин...
Ти гірший за всіх, що тонули в помиях...
Ти кращий за тих, що вбирала вода...
Сприймають тебе в атрофованих мріях
Інкогніто в імені правди ковтка...
Відторгнення болю людської моралі
За вторгнення світу, де править Харон?
Плати за самотність оболи й надалі,
Бо псевдокохання – твій стереосон...
Терпіння твоє добігає до краю,
Як в ванні вода, як теперішня мить...
Ти втопишся в вірі, як я, я ж бо знаю...
Таким молодим, що вода аж кипить...
|