Я справжнього кохання ще не знав
І я гадаю це моє прокляття
Любов дарив, я все їм віддавав
Але вони не знали щастя

Боготворив і на руках носив
І дарував букетів квіти
Але і так покинули мене
Чому не можу зрозуміти

А може це не я в усьому винуватий
Можливо ще не час мені когось кохати
І лиш чекати залишається мені
Коли настануть і для мене ці прекрасні дні.

Прекрасна мить "мовчання тиші"
І проміні сонця на світанку
Роси криштальних перл сіяння
Від вітру ніжне листя колихання

Останній подих кисню
В пробиті наскрізь груди
Багряна кров засліплює
Ще трішки і мене не буде

Лиш попрощатись я не встиг
І лист прощальний вже не написати
А так хотілося мені
Ще раз кохану обійняти

Останній раз побачить Батьківщина
В "оправі" з цинку, вірного їй сина
І ріки сліз ще не одна
Мати буде проливати
Над похованням невідомого солдата