Сиджу у клітці. Ні дії, ні чуття
Лиш повертає час години стрілку
І темний біль чужого забуття
Вривається у душу. Мені гірко.
Я падаю і б’юсь крильми об дно
І котяться по пір’ю білі сльози,
Та відбирає клітка те тепло
Що перебрало віри дозу.
А світ навколо крутиться й вмирає
Агонія вже близько, вже кінець
Лиш виходу у клітці цій немає
Це клітка нерозквітлих ще сердець.
|