Легкий теплий вітер... Земля спочиває по спекотному дню... захід помережений барвами веселки... десь вдалині сотні яскравих спалахів переривають феєрію початку ночі гуркотом та вогнями іще яскравішими аніж стомлене сонце... то феєрверк щасливих душ... їм бо на догоду.
Схід же вечора ярить дрібними помаранчевими вогнями – ліхтарі спалахнули вулицею мрій... Навіть бурмотіння двигунів та кроки подорожніх розмірені та неквапні... все прагне спокою, як і моє стомлене тіло та ненасичена душа... Всі барви, звуки, думки, мрії, ефір, розмови і життя злились у блюз нічної дії....
Початок літнього життя.... Усе це сон... знавіснілий сон.
Вірю, колись по пробудженні, розговіються фарби, кольори здобудуть форму, повітря відчую на дотик... вітер скуйовдить не волосся а думки і мрії стрімким потоком весняної ріки утамують спрагу в догоду спраглим... слова злетять увись до хмар, зітнуться із небом та впадуть прохолодою розуміння на голови зачерствілих... та й я побачу нарешті себе у люстерці існування...
Вірю у пробудження зі сну... 29.05.2005
| 
у Вас 
0
