1.
Божевільний танок світла й тіні
На скрижалях змарнілого сну.
Я вдивляюсь у світ помарнілий,
Незбагненний, неспинний. Лиш тому, що не можу
Спинити той рух
І збагнути ту сповідь ясну,
Я зімкну свої очі й віднині,
Буду прагнути світла,
Не вічного сну... 2.
Мав би силу ясну
Нацькував би я вітер шалений і зливи
На нікчемність й байдужість людську... Але ні.
Не мені те здіймати,
Можу лише сидіти й мовчати
І нишком писати та рими кидати
На мізерність убогого духу... Лиш Йому те під силу,
Змінити шалений цей світ
І засіяти цвітом байдужість
Для того, щоб був чистий політ
До життя й каяття -
Нескінчений політ... 3.
Кільканадцять троянд понівечених світом
У душі я зібрав
Відродив до життя
Й на папері віршами поклав. Бо мої це думки,
Бо моє це страждання
У країні світанку, весни
І одвічно прагнення світла. 4.
Чим є ота весна
Той спалах сонця і тепла
Моїм пробудженням зі сну,
Тяжкого спокою... Чи не тому відчув я подих віри
Крізь хлюпотіння болю і дощу... Та вщухне біль
І відійдуть слова
Як та вода снігів розталих.
Залишиться лиш спогад про весну
І відголосок вічної печалі
За тим моїм пробудженням зі сну... 7.03.1999
| 
у Вас 
0
