Коли скував незмірний страх, Коли в очах байдужість , Через нікчемну неспроможність, Та неможливість кроку. Жах. Мені так хочеться плювати і блювати На проміжніле у думках , На те що поспіхом минає, Не залишає сліду. Страх. Але одне не полишає Коли лякаєшся життя То жах... ..... як полишу дурне сумління, як розпростаю у душі живі думки. Тоді... І хто я? І що в мені? ... марудні думки, сморід цигарок, нікчемні потяги і мрії, без комплексів... армади стомлених думок, я є ніхто у тому розумінні - неформатований абзац, байдужий вірш, порожня пачка цигарок, я згасле полум’я, вчорашнє провидіння, порізане гілляччя, мертвий джаз, сузір’я збавлене зірок... я є ніхто... і втому пропадаю... позбавлений багаття Прометей, я є ніщо , я цим існую, закутий вірою і полум’ям ідей...
Взагалом непогано........сильний вірш це плюс........фраза " Мені так хочеться плювати і блювати " є мінусом.......слова плюнув та блюнув портять всю красу цього вірша........моя оцінка чотири........
вірю Любомире, але то був вираз того що на душі... не можу викреслити з себе шмат... не можу редагувати написане... певен що тільки миттєвість та той же стан виражають настрій і пошук ... тієї ж істини... проте дякую.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
